Євангеліє від Івана 3

3 ¹Був один чоловік серед фарисеїв на ім’я Никодим, юдейський начальник. ²Цей чоловік прийшов до Ісуса вночі й сказав: «Равві, ми знаємо, що ти вчитель, який прийшов від нашого Отця, бо ніхто не може робити таких знамень, які ти робиш, якщо наш Отець не з ним».

³Ісус відповів: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хтось не народиться згори, не може побачити Царства нашого Отця». ^a a v3 anōthen означає водночас «згори» і «знову». Никодим чує «знову» — звідси його запитання про повторне входження в утробу (в. 4).

⁴Никодим запитав: «Як може людина народитися, коли вона стара? Хіба може вона вдруге ввійти в утробу своєї матері й народитися?»

⁵Ісус відповів: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хтось не народиться від води і Святого Духа, не може ввійти в Царство нашого Отця. ⁶Народжене від тіла є тіло, а народжене від Святого Духа є дух. ⁷Не дивуйся, що я сказав тобі: „Вам треба народитися згори“. ⁸Вітер віє, де хоче; ти чуєш його шум, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде. Так само з кожним, хто народжений від Духа». ^b b v8 Те саме слово означає і «вітер», і «Дух» — Ісус бере те, що можна відчути, та не можна простежити, щоб змалювати Того, хто дає нове народження.

⁹Никодим сказав йому: «Як це може статися?»

¹⁰Ісус відповів йому: «Ти вчитель Ізраїля і не розумієш цього? ¹¹Істинно, істинно кажу тобі: ми говоримо те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, однак ви не приймаєте нашого свідчення. ¹²Якщо я сказав вам про земне, а ви не вірите, то як повірите, коли скажу вам про небесне? ¹³Ніхто не піднявся на небо, крім Того, хто зійшов із неба, — Сина Людського. ¹⁴Як Мойсей підняв змія в пустелі, так має бути піднятий і Син Людський, ^c c v14 Мойсей підняв мідного змія на жердині в пустелі, щоб кожен ізраїльтянин, ужалений змією, міг подивитися на нього й залишитися живим (Числа 21:8–9). ¹⁵щоб кожен, хто вірить у нього, мав вічне життя. ¹⁶Бо так наш Отець полюбив світ, що віддав свого єдиного Сина, щоб кожен, хто вірить у нього, не загинув, а мав вічне життя. ^d d v16 Любов, що віддала Сина, — це любов Отця. Наш Отець не послав у світ чужинця — він віддав свого власного Сина, Ісуса, щоб ми могли повернутися додому як його діти. ¹⁷Бо наш Отець послав свого Сина у світ не для того, щоб засудити світ, а щоб світ був спасенний через нього. ¹⁸Хто вірить у нього, той не засуджений; а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в ім’я єдиного Сина нашого Отця. ¹⁹А ось у чому суд: світло прийшло у світ, та люди полюбили темряву більше за світло, бо їхні вчинки були злі. ²⁰Кожен, хто чинить зло, ненавидить світло й не йде до світла, щоб не викрилися його вчинки. ²¹А хто живе за правдою, той іде до світла, щоб виявилося, що його діла звершені в нашому Отці».

Хрещення в Юдеї

²²Після цього Ісус зі своїми учнями прийшов у юдейську землю, і там перебував з ними та хрестив. ²³Іван також хрестив в Еноні поблизу Саліма, бо там було багато води, і люди приходили й хрестилися, ²⁴бо Івана ще не ув’язнили. ²⁵І зайшла суперечка між деякими з Іванових учнів та одним юдеєм про очищення. ²⁶Вони прийшли до Івана й сказали: «Равві, той чоловік, що був із тобою по той бік Йордану, про якого ти свідчив, — ось він хрестить, і всі йдуть до нього».

²⁷Іван відповів: «Людина не може прийняти нічого, якщо їй не дано з неба. ²⁸Ви самі можете посвідчити, що я сказав: „Я не Христос, а посланий перед ним“. ²⁹Хто має наречену, той наречений — Ісус. А друг нареченого, що стоїть і слухає його, щиро радіє, чуючи голос нареченого. Тож тепер моя радість сповнена. ^e e v29 Іван називає Ісуса Нареченим — тим, кого наш Отець давно обіцяв послати по свою Наречену, по людей, яких він любить. Радість Івана — це радість друга, коли весілля нарешті настало. ³⁰Йому належить зростати, а мені — маліти».

³¹Хто приходить згори, той над усіма. Хто від землі, той належить землі й говорить по-земному. Хто приходить із неба, той над усіма. ³²Він свідчить про те, що бачив і чув, та ніхто не приймає його свідчення. ³³Хто приймає його свідчення, той підтверджує, що наш Отець правдивий. ³⁴Той, кого послав наш Отець, говорить слова нашого Отця, бо він дає Святого Духа без міри. ³⁵Наш Отець любить Сина й усе віддав у його руку. ^f f v35 Любов між Отцем і Сином, явлена в цьому вірші, — це внутрішнє життя самого Бога: вічне, незмінне й джерело всього, що наш Отець дав Синові, щоб той поніс у світ. ³⁶Хто вірить у Сина, той має вічне життя; а хто не слухається Сина, той не побачить життя — гнів нашого Отця залишається на ньому.