Єремія 51

51 ¹Ось що каже наш Отець: Я збуджую дух губителя проти Вавилону й проти народу, що живе в Лев-камаї. ^a a v1 Лев-камай — прихована кодова назва Халдеї (Вавилону), утворена перестановкою її літер, — завуальований спосіб назвати імперію під судом. ²Я пошлю на Вавилон віячів, і вони розвіють його й спустошать його землю, бо прийдуть на нього звідусіль у день лиха. ³Нехай лучник не натягує свого лука й не вдягає свого обладунку. Не щадіть його юнаків; віддайте все його військо на знищення. ⁴Вони впадуть убиті в землі вавилонян, пронизані на його вулицях.

⁵Бо Ізраїль та Юда не покинуті Отцем небесних військ, хоч їхня земля повна провини проти Святого Ізраїлевого. ⁶Тікайте з-посеред Вавилону; нехай кожен рятує своє життя! Не загиньте в його провині, бо це час правосуддя нашого Отця; він відплачує йому за те, що він зробив. ⁷Вавилон був золотою чашею в руці нашого Отця, що п’янила всю землю. Народи пили його вино; тому народи збожеволіли. ⁸Раптово впав Вавилон і розбився. Голосіть над ним! Принесіть бальзам для його болю; можливо, він зцілиться. ⁹Ми намагалися зцілити Вавилон, але він не зцілився. Покиньте його, і ходімо, кожен до своєї землі, бо його суд сягає небес і підноситься до хмар. ¹⁰Наш Отець виправдав нас; ходімо, сповістимо на Сіоні діло нашого Отця. ¹¹Гостріть стріли! Наповнюйте сагайдаки! Наш Отець збудив дух царів мідійських, бо його задум проти Вавилону — знищити його, бо це правосуддя нашого Отця — відплата за його храм. ¹²Підніміть прапор проти мурів Вавилону; посильте варту, поставте сторожів, влаштуйте засідки — бо наш Отець і задумав, і здійснив те, що проголосив проти народу Вавилону. ¹³Ти, що живеш над великими водами, багатий на скарби, прийшов твій кінець, нитка твого життя перерізана.

¹⁴Отець небесних військ поклявся самим собою: «Я неодмінно наповню тебе людьми, численними, як сарана, і вони здіймуть над тобою бойовий клич.»

¹⁵Він створив землю своєю силою; утвердив світ своєю мудрістю, і своїм розумом розпростер небеса. ¹⁶Коли він гримить, води в небесах шумлять; він підіймає тумани від країв землі. Він творить блискавки для дощу і виводить вітер зі своїх сховищ. ¹⁷Кожна людина безтямна й без знання; кожен золотар осоромлений своїм ідолом, бо його литі образи — обман, і немає в них дихання. ¹⁸Вони марні, посміховисько; у час розплати вони загинуть. ¹⁹Доля Якова не така, як вони, бо він — Творець усього, а Ізраїль — плем’я його спадщини; Отець небесних військ — його ім’я.

²⁰«Ти — моя бойова палиця, моя зброя для битви: тобою трощу народи, тобою нищу царства, ²¹тобою трощу коня та вершника, тобою трощу колісницю та візника, ²²тобою трощу чоловіка та жінку, тобою трощу старого та молодого, тобою трощу юнака та дівчину, ²³тобою трощу пастуха та отару, тобою трощу хлібороба та його запряг, тобою трощу намісників та урядників.

²⁴«Але Я відплачу Вавилону й усім, хто живе у Вавилонії, на ваших очах, за все зло, яке вони вчинили на Сіоні», — каже наш Отець. ²⁵«Ось Я проти тебе, горо згубна» — каже наш Отець. — «Ти, що нищиш усю землю. Я простягну руку свою проти тебе, скочу тебе зі скель і зроблю тебе горою спаленою. ²⁶Не візьмуть із тебе каменя наріжного, ані каменя на основу, бо ти станеш спустошенням навіки» — каже наш Отець.

²⁷Підніміть прапор у краю! Засурміть серед народів! Підготуйте народи проти неї; скличте проти неї царства Арарат, Мінні та Ашкеназ. Призначте проти неї полководця; приведіть коней, як сарану наїжачену. ²⁸Підготуйте проти неї народи — царів мідян, їхніх намісників і всіх їхніх урядовців, і всю землю під їхньою владою. ²⁹Тремтить земля й здригається, бо задуми нашого Отця проти Вавилона стоять непохитно — щоб зробити край вавилонський пустелею, де ніхто не живе. ³⁰Воїни вавилонські перестали битися; поховалися у своїх твердинях. Вичерпалася їхня сила; стали вони, мов жінки. Підпалено її оселі; поламано засуви її брам. ³¹Біжить гонець назустріч гінцеві, вісник назустріч вісникові, щоб сповістити царя вавилонського, що захоплено його місто з кінця в кінець, ³²переправи захоплено, болота підпалено, а воїни охоплені жахом.

³³Бо так говорить Отець небесних воїнств: Дочка вавилонська — як тік у час молотьби; скоро настануть її жнива.

³⁴«Навуходоносор, цар вавилонський, пожер мене, розчавив мене; залишив мене порожньою посудиною. Проковтнув мене, наче чудовисько, наповнив утробу свою моїми коштовностями, а потім виплюнув мене. ³⁵«Насильство, вчинене наді мною й над тілом моїм, нехай упаде на Вавилон» — каже жителька Сіону. «Кров моя нехай упаде на тих, хто живе у Вавилонії» — каже Єрусалим.

³⁶Тому так говорить наш Отець: Ось Я заступлюся за тебе й помщуся за тебе. Я висушу її море й осушу її джерело. ³⁷Вавилон стане купою румовищ, лігвом шакалів, предметом жаху та глуму, де ніхто не живе. ³⁸Разом ревуть вони, мов леви молоді, рикають, наче левенята. ³⁹Коли вони розпаляться вином, Я влаштую їм учту й упою їх, щоб раділи вони — а тоді заснуть сном вічним і вже не прокинуться, — каже наш Отець.

⁴⁰«Я зведу їх, наче ягнят на заклання, наче баранів і козлів. ⁴¹Як захоплено Шешах, узято хвалу всієї землі! Яким жахіттям став Вавилон серед народів! ^b b v41 Шешах — це зашифрована назва Вавилона, що пояснює, чому обидві назви з’являються в цьому розділі. ⁴²Піднялося море над Вавилоном; укрили його ревучі хвилі. ⁴³Міста її стали жахіттям, землею випаленою й пустельною, краєм, де ніхто не живе й де ніхто не проходить.

⁴⁴«Я покараю Бела у Вавилоні й змушу його виплюнути те, що він проковтнув. Не стікатимуться більше народи до нього, і впаде стіна вавилонська. ^c c v44 Бел був головним богом Вавилона. Наш Отець позбавляє цього ідола всього, що він нібито тримав. ⁴⁵Вийдіть із неї, діти мої! Нехай кожен рятує своє життя від лютого гніву нашого Отця! ⁴⁶Не занепадайте духом і не бійтеся чутки, що лунає в краю, — одна чутка приходить одного року, а друга — наступного, і насильство в краю, і володар проти володаря. ⁴⁷Тому, ось, настають дні, коли Я покараю ідолів вавилонських. Уся земля її буде осоромлена, і всі вбиті її лежатимуть мертві всередині неї. ⁴⁸Тоді небо, і земля, і все, що в них, радісно вигукнуть над Вавилоном, бо прийдуть на неї руйнівники з півночі» — каже наш Отець.

⁴⁹Вавилон мусить упасти за вбитих Ізраїля, як упали за Вавилон убиті всієї землі. ⁵⁰Ви, що врятувалися від меча, ідіть, не баріться! Згадайте нашого Отця здалеку, і нехай Єрусалим постане у ваших серцях. ⁵¹«Ми осоромлені, бо почули ганьбу; безчестя вкрило наші обличчя, бо чужинці ввійшли до святих місць дому нашого Отця.

⁵²Тож ось, надходять дні,» — промовляє наш Отець, — «коли Я покараю його ідолів, і по всій його землі стогнатимуть поранені. ⁵³Навіть якщо Вавилон підніметься до небес і зміцнить свою високу твердиню, руйнівники прийдуть від мене проти нього,» — промовляє наш Отець.

⁵⁴Слухайте — крик із Вавилону, звук великої руйнації із землі вавилонян! ⁵⁵Бо наш Отець спустошує Вавилон і змушує замовкнути його могутній голос. Їхні хвилі ревуть, мов великі води; лунає гамір їхнього голосу. ⁵⁶Бо прийшов руйнівник проти нього, проти Вавилону; його воїни схоплені, їхні луки поламані, бо наш Отець відплачує — він неодмінно відплатить сповна.

⁵⁷«Я вчиню п’яними його вельмож і мудреців, його намісників, воєначальників і воїнів; вони заснуть вічним сном і ніколи не прокинуться,» — промовляє Цар, чиє ім’я — Отець небесних воїнств.

⁵⁸Так говорить Отець небесних воїнств: широкий мур Вавилону буде зрівняний із землею, а його високі брами спалені вогнем. Народи трудяться намарно, племена виснажуються тільки для вогню.

⁵⁹Пророк Єремія дав це послання Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, коли той вирушив із Седекією, царем Юдиним, до Вавилону в четвертий рік його царювання. Серая був головним постачальником. ⁶⁰Єремія записав на одному сувої все лихо, що мало спіткати Вавилон, — усі ці слова, написані про Вавилон. ⁶¹Єремія сказав Сераї: «Коли прийдеш до Вавилону, подбай, щоб прочитати вголос усі ці слова, ⁶²і скажи: „О наш Отче, ти сказав про це місце, що знищиш його, так що ніщо не житиме в ньому — ні людина, ні звір, — а стане воно пустищем навіки.“» ⁶³Коли закінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його посеред Євфрату, ⁶⁴«і скажи: „Так потоне Вавилон і більше не підніметься через лихо, яке Я наводжу на нього; і народ його знесиліє.“» На цьому закінчуються слова Єремії.