1 Самуїла 20

20 ¹Давид утік з Найота, що в Рамі, прийшов до Йонатана й сказав: «Що я зробив? У чому моя провина і чим я згрішив проти твого батька, що він хоче моєї смерті?»

²«Нізащо! — відповів Йонатан. — Ти не помреш. Мій батько розповідає мені все, велике чи мале. Навіщо йому приховувати це від мене? Це неправда.»

³Але Давид знову поклявся: «Твій батько добре знає, що я маю твою прихильність, і сказав собі: „Нехай Йонатан не дізнається про це, бо засмутиться.“ Та як живий наш Отець і як живий ти, лише крок між мною та смертю.»

⁴Йонатан сказав Давидові: «Чого б ти не забажав, я зроблю для тебе.»

⁵Давид сказав: «Завтра новий місяць, і я мав би їсти з царем. Дозволь мені сховатися в полі до третього вечора. ^a a v5 Свято нового місяця було щомісячним святкуванням, що відзначало перший день єврейського місяця; його справляли особливими жертвами та урочистою спільною трапезою за царським столом. ⁶Якщо твій батько помітить мою відсутність, скажи: „Давид дуже просив дозволу поспішити до Віфлеєма, свого міста, бо там щорічна жертва всього його роду.“» ⁷Якщо він скаже: „Добре,“ то твій слуга в безпеці. Та якщо він розлютиться, знай напевно, що він вирішив заподіяти мені зло. ⁸Вияви милість твоєму слузі — адже ти ввів мене в заповіт із собою перед нашим Отцем. Якщо я винен, убий мене сам; навіщо видавати мене своєму батькові?

⁹«Нізащо! — сказав Йонатан. — Якби я знав, що мій батько задумав заподіяти тобі зло, хіба б я не сказав тобі?»

¹⁰Давид запитав: «Хто сповістить мене, якщо твій батько відповість тобі суворо?»

¹¹«Ходімо, — сказав Йонатан, — вийдімо в поле.» І вони обидва вийшли разом. ¹²Йонатан сказав Давидові: «Наш Отець, Бог Ізраїля, нехай буде мені свідком! Я розпитаю мого батька завтра чи третього дня — і якщо він буде прихильний до тебе, хіба ж я неодмінно не пошлю звістку й не дам тобі знати? ¹³Та якщо мій батько задумав заподіяти тобі зло, нехай наш Отець покарає мене якнайсуворіше, якщо я не попереджу тебе й не відправлю тебе в безпеці. Нехай наш Отець буде з тобою, як був із моїм батьком. ¹⁴Та виявляй мені незмінну любов нашого Отця, доки я живий, щоб я не помер. ¹⁵І ніколи не відбирай своєї милості від моєї родини — навіть тоді, коли наш Отець винищить кожного ворога Давида з лиця землі.» ¹⁶Йонатан уклав заповіт із домом Давида, кажучи: «Нехай наш Отець спитає з ворогів Давида.» ¹⁷Йонатан знову змусив Давида поклястися своєю любов’ю до нього, бо любив його, як власне життя. ¹⁸Тоді Йонатан сказав: «Завтра новий місяць. Твою відсутність помітять, бо твоє місце буде порожнє. ¹⁹Післязавтра надвечір поспіши вниз до того місця, де ти ховався, коли почалася ця біда, і залишайся біля каменя Езель. ²⁰Я пущу три стріли вбік від нього, наче цілячись у мішень. ²¹Я пошлю хлопця й скажу: „Іди, знайди стріли.“ Якщо я скажу йому: „Дивись, вони з цього боку від тебе — принеси їх сюди,“ тоді виходь; бо як живий наш Отець, ти в безпеці, немає небезпеки. ²²Та якщо я скажу хлопцеві: „Дивись, стріли далі за тобою,“ то йди — наш Отець відіслав тебе. ²³А щодо того, про що ми з тобою говорили, — пам’ятай: наш Отець свідок між тобою та мною навіки.»

²⁴Тож Давид сховався в полі. Коли настав новий місяць, цар сів до столу. ²⁵Цар сів на своєму звичайному місці біля стіни, Йонатан — навпроти, Авенір — поруч із Саулом, а місце Давида було порожнє. ²⁶Того дня Саул нічого не сказав, бо подумав: «Щось сталося з Давидом, що зробило його обрядово нечистим — напевно, він нечистий.» ^b b v26 Обрядова нечистота була тимчасовим ритуальним станом — спричиненим багатьма звичайними речами, — що забороняв людині брати участь у священних трапезах чи богослужінні.

²⁷Наступного дня, другого дня місяця, місце Давида знову було порожнє. Саул запитав свого сина Йонатана: «Чому син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?»

²⁸Йонатан відповів: «Давид дуже просив мене відпустити його до Віфлеєма. ²⁹Він сказав: „Відпусти мене — у нашої родини жертва в місті, і мій брат звелів мені прийти. Якщо я маю твою прихильність, дозволь мені вислизнути й побачити моїх братів.“ Ось чому він не прийшов до царського столу.»

³⁰Саул розлютився на Йонатана: «Сину непокірної, розпусної жінки! Хіба я не знаю, що ти став на бік сина Єссея — на свій сором і на сором матері, яка тебе народила? ³¹Доки син Єссея живе на землі, ні ти, ні твоє царство не будете в безпеці. Пошли й приведи його до мене, бо він мусить померти.»

³²«За що його мають стратити? Що він зробив?» — запитав Йонатан свого батька.

³³Саул кинув у нього свій спис, щоб убити його, тож Йонатан зрозумів, що його батько твердо вирішив убити Давида. ³⁴Йонатан устав від столу в палкому гніві й нічого не їв другого дня місяця, бо сумував за Давидом і через те, що батько зганьбив його.

³⁵Уранці Йонатан вийшов у поле на зустріч із Давидом, і з ним був малий хлопець. ³⁶Він сказав своєму хлопцеві: «Біжи, знайди стріли, які я випущу.» Коли хлопець побіг, Йонатан пустив стрілу понад ним. ³⁷Коли хлопець добіг до того місця, куди Йонатан пустив стрілу, Йонатан гукнув услід йому: «Хіба стріла не далі за тобою?» ³⁸Йонатан гукнув услід хлопцеві: «Поспіши! Швидше! Не зупиняйся!» Хлопець зібрав стріли й повернувся до свого пана. ³⁹Хлопець нічого не знав про все це; лише Йонатан і Давид знали, що це означає. ⁴⁰Тоді Йонатан віддав свою зброю хлопцеві й сказав йому: «Іди, віднеси її назад до міста.»

⁴¹Коли хлопець пішов, Давид устав з південного боку каменя, упав обличчям до землі й тричі вклонився. Вони цілувалися й плакали разом, та Давид плакав найбільше. ⁴²Йонатан сказав Давидові: «Іди з миром — адже ми обидва поклялися ім’ям нашого Отця: „Наш Отець свідок між тобою та мною, і між твоїми нащадками та моїми, навіки.“» Давид устав і пішов, а Йонатан повернувся до міста.