Євангеліє від Марка 5

5 ¹Вони припливли на другий бік моря, до краю ґерасинців. ²Щойно Ісус вийшов із човна, як одразу з гробниць назустріч йому вийшов чоловік із нечистим духом. ³Він жив серед гробниць, і ніхто вже не міг зв'язати його, навіть ланцюгом. ⁴Бо часто його сковували кайданами й ланцюгами, та він розривав ланцюги й ламав кайдани — ніхто не мав сили його приборкати. ⁵Ніч і день, серед гробниць і в горах, він безперестанку кричав і бив себе камінням. ⁶А коли побачив Ісуса здалека, то побіг і впав перед ним. ⁷Гучно закричавши, він промовив: «Що тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю тебе Богом, не муч мене!»

⁸Бо Ісус говорив йому: «Вийди з цього чоловіка, нечистий душе!»

⁹Ісус запитав: «Як тебе звати?» «Легіон, — відповів той, — бо нас багато.» ^a a v9 Римський легіон налічував близько шести тисяч воїнів — це ім'я виказує, що цього чоловіка мучили тисячі злих духів.

¹⁰І він дуже благав його не висилати їх із того краю. ¹¹А там, на схилі гори, паслося велике стадо свиней. ¹²І вони благали його: «Пошли нас у свиней, дозволь нам увійти в них.»

¹³Він дозволив. Нечисті духи вийшли й увійшли у свиней; і стадо — близько двох тисяч — кинулося з кручі в море й потонуло в морі. ¹⁴А свинопаси повтікали й розповіли про це в місті й по селах; і люди посходилися подивитися, що сталося. ¹⁵Прийшовши до Ісуса, вони побачили, що той, хто був одержимий демонами, у кому був легіон, сидить одягнений і при здоровому розумі, — і злякалися. ¹⁶Очевидці розповіли їм, що сталося з одержимим, і про свиней. ¹⁷І почали благати Ісуса, щоб покинув їхній край.

¹⁸Коли ж він сідав у човен, той, хто був колись одержимий, благав дозволити бути з ним.

¹⁹Але Ісус не дозволив, а сказав йому: «Іди додому, до своїх рідних, і розкажи їм, як багато зробив для тебе наш Отець і як змилосердився над тобою.» ^b b v19 Там, де інші переклади читають «Господь», Біблія Серця Отця називає нашого Отця — Ісус посилає зціленого додому розповісти про милосердя Отця, те саме милосердя, яке цей чоловік потім бачить явленим у самому Ісусі.

²⁰І пішов він, і почав звіщати в Десятимісті все, що зробив для нього Ісус, і всі дивувалися. ^c c v20 Десятимістя — «десять міст» грецькою — було краєм переважно язичницьких міст на південь та схід від Галілейського моря.

Зцілена вірою, воскрешена любов'ю

²¹Коли Ісус знову переправився човном на другий бік, навколо нього біля моря зібрався великий натовп. ²²І прийшов один зі старших синагоги, на ім'я Яір, і, побачивши Ісуса, впав йому до ніг, ²³і настійно благав його: «Моя донечка при смерті. Прийди, поклади на неї руки, щоб вона одужала й жила.»

²⁴І пішов Ісус із ним. А за ним ішов великий натовп і тиснувся до нього. ²⁵І була там жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу. ²⁶Вона багато натерпілася від багатьох лікарів, витратила все, що мала, і не отримала жодної користі, а тільки гіршало їй. ²⁷Почувши про Ісуса, вона підійшла в натовпі ззаду й доторкнулася до його одежі. ²⁸Бо казала собі: «Якщо хоч доторкнуся до його одежі, то одужаю.» ²⁹І відразу висохло джерело її крові, і вона відчула тілом, що зцілилася від своєї недуги.

³⁰Ісус же, відчувши, що з нього вийшла сила, одразу обернувся в натовпі й запитав: «Хто доторкнувся до моєї одежі?»

³¹Його учні відповіли йому: «Ти бачиш, що натовп тисне на тебе, і ще питаєш: „Хто доторкнувся до мене?“»

³²Але він озирався навколо, щоб побачити ту, яка це зробила. ³³А жінка, налякана й тремтяча, знаючи, що сталося з нею, підійшла, впала перед ним і розповіла йому всю правду.

³⁴А він сказав їй: «Дочко, твоя віра зцілила тебе. Іди з миром і будь здорова від своєї недуги.»

³⁵Коли він ще говорив, прийшли від старшого синагоги люди й сказали: «Твоя дочка померла. Навіщо вже турбуєш Учителя?»

³⁶Та Ісус, почувши ці слова, сказав старшому синагоги: «Не бійся, тільки віруй.»

³⁷І не дозволив нікому йти за ним, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якова. ³⁸І прийшли вони до дому старшого синагоги, і Ісус побачив метушню — людей, що плакали й голосно ридали.

³⁹Увійшовши, він сказав їм: «Навіщо цей галас і плач? Дитина не померла, а спить.»

⁴⁰І сміялися з нього. Та він, виславши всіх, узяв батька й матір дитини та тих, що були з ним, і ввійшов туди, де була дитина.

⁴¹І, взявши її за руку, сказав їй: «Таліта кум», що означає: «Дівчинко, кажу тобі, встань!»

⁴²І дівчинка відразу встала й почала ходити, бо їй було дванадцять років; і вони вмить сповнилися великим подивом. ⁴³І він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не дізнався, і сказав дати їй їсти.