Євангеліє від Марка 4

4 ¹Ісус знову навчав біля моря. Навколо нього зібрався такий великий натовп, що він увійшов до човна на воді й сів, а весь натовп був на березі біля моря. ²Він багато навчав їх притчами і у своєму навчанні говорив їм:

³«Слухайте! Вийшов сіяч сіяти. ⁴І коли він сіяв, якесь зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та склювали його. ⁵Інше зерно впало на кам’янистий ґрунт, де було мало землі, і зразу зійшло, бо земля була неглибока. ⁶А коли зійшло сонце, паростки попекло, і, оскільки не мали кореня, вони посохли. ⁷Інше зерно впало між терни, і терни виросли та заглушили його, і воно не дало зерна. ⁸А інше зерно впало в добру землю й дало врожай, що проріс, виріс і вродив у тридцять, шістдесят, сто разів більше за посіяне.» ⁹І сказав: «Хто має вуха, щоб чути, нехай слухає».

¹⁰Коли ж він залишився на самоті, ті, хто був навколо нього, разом із Дванадцятьма запитали його про притчі.

¹¹Він сказав їм: «Вам дано таємницю Царства нашого Отця, а тим, хто зовні, усе подається в притчах, ¹²щоб „вони дивилися, але не бачили, і чули, але не розуміли, і не навернулися, і не було їм прощено“».

¹³І сказав їм: «Ви не розумієте цієї притчі? То як же зрозумієте всі притчі? ¹⁴Сіяч сіє слово. ¹⁵Ті, що при дорозі, де сіється слово, — це ті, які, тільки-но почують, зразу приходить сатана й забирає слово, посіяне в них. ¹⁶А посіяні на кам’янистому ґрунті — це ті, що, почувши слово, зразу приймають його з радістю, ¹⁷але не мають у собі кореня й тримаються лише короткий час; а коли настає скорбота чи переслідування за слово, вони зразу відпадають. ¹⁸А інші — посіяні між тернами. Це ті, що слухають слово, ¹⁹але турботи цього віку, оманливість багатства й пожадання інших речей входять і заглушують слово, і воно стає безплідним. ²⁰А посіяні на добрій землі — це ті, що слухають слово, приймають його й приносять плід: у тридцять, шістдесят, сто разів більше».

Світло засвічують, щоб воно сяяло

²¹І казав їм: «Хіба вносять світильник, щоб поставити його під посудину чи під ліжко, а не на підставку? ²²Бо немає нічого прихованого, що не стало б явним, і немає нічого таємного, що не вийшло б наяв. ²³Коли хто має вуха, щоб чути, нехай слухає».

²⁴І казав їм: «Зважайте на те, що чуєте. Якою мірою міряєте, такою відміряють і вам, та ще й додадуть вам. ²⁵Бо хто має, тому дано буде ще, а хто не має, у того відберуть і те, що має».

Зерно росте саме собою

²⁶І казав: «Царство нашого Отця таке, як коли чоловік кидає зерно в землю, ²⁷і спить, і встає вночі та вдень, а зерно проростає й росте, він же й не знає як. ²⁸Земля сама собою родить: спершу стеблину, потім колос, а потім повне зерно в колосі. ²⁹А коли достигне зерно, він зразу посилає серпа, бо настали жнива».

Гірчичне зерно

³⁰І казав: «До чого прирівняємо Царство нашого Отця або якою притчею його зобразимо? ³¹Воно — як гірчичне зерно, що, коли сіється в землю, є найменшим з усіх зерен на землі. ³²Але, посіяне, воно виростає й стає більшим за всі городні рослини та пускає такі великі гілки, що птахи небесні можуть гніздитися в його тіні».

³³Багатьма такими притчами він промовляв до них слово, наскільки вони могли його слухати. ³⁴Без притчі ж не говорив їм, а насамоті пояснював усе своїм учням.

Ісус утихомирює бурю

³⁵Того дня, коли настав вечір, він сказав їм: «Переправмося на той бік».

³⁶І, відпустивши натовп, вони взяли його з собою, як він був, у човні; інші човни теж пливли з ним. ³⁷І зірвалася сильна буря вітру. Хвилі заливали човен, так що він уже наповнювався водою. ³⁸А Ісус спав на кормі на подушці. Вони розбудили його й кажуть: «Учителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?»

³⁹Він устав, заборонив вітрові й сказав морю: «Тихо! Замовкни!» І вітер ущух, і настала велика тиша. ⁴⁰І сказав їм: «Чому ви такі злякані? Чому й досі не маєте віри?»

⁴¹А вони злякалися великим страхом і говорили один одному: «Хто ж це такий, що навіть вітер і море слухаються його?»