Павло вирушає до Рима
Павло застерігає не плисти далі, але його не слухають. Північно-східний вітер жене корабель чотирнадцять днів, доки всі не втрачають надії. Він каже їм, що ангел нашого Отця пообіцяв зберегти кожне життя, а потім роздає хліб. Корабель розбивається на мілині, і всі 276 дістаються берега.
27 1Коли вирішили, що ми попливемо до Італії, Павла та кількох інших в’язнів передали сотникові на ім’я Юлій, з Імператорської когорти. 2Ми зійшли на адраміттійський корабель, що прямував до портів уздовж узбережжя Азії, і вийшли в море. З нами був Аристарх, македонянин із Фессалоніки. 3Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла прихильно й дозволив йому піти до друзів, щоб вони подбали про нього. 4Звідти ми вийшли в море й попливли під захистом Кіпру, бо вітри були проти нас. 5Перепливши відкрите море біля Кілікії та Памфілії, ми прибули до Міри в Лікії. 6Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього. 7Багато днів ми пливли повільно й насилу дісталися Кніда. А що вітер заважав нам, попливли під захистом Криту, повз Салмону. 8Насилу пробираючись уздовж берега, ми дісталися місця, що зветься Добрі Пристані, неподалік від міста Ласея.
9Багато часу було втрачено, і навіть піст уже минув, тож плавання стало небезпечним. Тому Павло застеріг їх: a a v9 «Піст» — це День примирення, восени: щойно він минав, пора безпечних морських подорожей фактично завершувалася. 10«Люди, я бачу, що це плавання принесе лихо й великі збитки — не лише вантажу та кораблю, а й нашому життю». 11Але сотник більше довіряв стерновому та власникові корабля, ніж словам Павла. 12А що гавань не годилася для зимівлі, більшість вирішила пливти далі, сподіваючись якось дістатися Феніксу й перезимувати там — це критська гавань, звернена на південний захід і північний захід.
Буря на морі
13Коли повіяв легкий південний вітер, вони вирішили, що досягли бажаного, знялися з якоря й попливли попід самим берегом Криту. 14Та невдовзі з острова налетів ураганний вітер, що зветься Евракілон. 15Корабель підхопило, і він не міг встояти проти вітру, тож ми піддалися, й нас понесло. 16Пропливаючи під захистом невеликого острова, що зветься Клавда, ми насилу змогли втримати корабельний човен. 17Піднявши його на борт, вони канатами скріпили корпус корабля. А боячись сісти на мілину біля пісків Сірта, спустили морський якір, і їх понесло далі. b b v17 Сірт — це сумнозвісна смуга рухливих пісків біля узбережжя Північної Африки, якої боялися давні мореплавці. 18Буря так люто била нас, що наступного дня вони почали викидати вантаж за борт. 19А третього дня власними руками повикидали за борт корабельне спорядження. 20Багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, лютувала жорстока буря, і ми врешті втратили всяку надію на порятунок.
21Коли вже довго ніхто не їв, Павло став серед них і сказав: «Люди, вам слід було послухати мене й не відпливати від Криту; тоді ви уникнули б цього лиха та збитків. 22А тепер закликаю вас не занепадати духом: ніхто з вас не втратить життя, загине лише корабель. 23Цієї ночі переді мною став ангел нашого Отця — того, кому я належу й кому служу, — c c v23 Павло називає не далеке божество, а Отця, якому належить: навіть на кораблі, що тоне, він — син під опікою свого Отця. 24і сказав: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед кесарем, і ось — наш Отець дарував тобі життя всіх, хто пливе з тобою“. 25Тож будьте мужні, люди, — я довіряю нашому Отцеві: усе буде саме так, як мені сказано. 26Але ми маємо сісти на мілину біля якогось острова».
Корабельна аварія
27Чотирнадцятої ночі, коли нас усе ще носило Адріатичним морем, близько опівночі моряки відчули, що наближається суша. 28Вони виміряли глибину й виявили 120 футів; пропливши трохи далі, виміряли знову й виявили дев’яносто футів. d d v28 У грецькому тексті — двадцять, а потім п’ятнадцять сажнів: глибина, що швидко зменшувалася, застерігала моряків, що земля небезпечно близько. 29Боячись натрапити на скелі, вони кинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день. 30Моряки ж намагалися втекти з корабля і спускали човен у море, вдаючи, ніби хочуть закинути якорі з носа. 31Павло сказав сотникові та воякам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». 32Тоді вояки перерізали канати човна й дали йому впасти.
33Перед самим світанком Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви в тривозі чекаєте й нічого не їсте, зовсім не маючи їжі. 34Тому закликаю вас поїсти — це задля вашого порятунку. Жодна волосина з голови нікого з вас не загине». 35Сказавши це, він узяв хліб, подякував нашому Отцеві перед усіма, розломив його й почав їсти. 36Усі підбадьорилися і теж трохи попоїли. 37А всього нас було на кораблі 276 душ. 38Наситившись їжею, вони полегшили корабель, викидаючи пшеницю в море. 39Коли розвиднілося, вони не впізнали землі, але помітили затоку з піщаним берегом і надумали, якщо вдасться, пригнати туди корабель. 40Вони відрубали якорі, залишивши їх у морі, і водночас розв’язали канати стерна. Потім підняли переднє вітрило за вітром і попрямували до берега. 41Та натрапивши на мілину, де сходилися дві течії, вони посадили корабель на дно — ніс загруз і не рухався, а корму розбивала сила хвиль.
42Вояки надумали повбивати в’язнів, щоб ніхто з них не виплив і не втік. 43Але сотник, бажаючи врятувати Павла, не дав їм здійснити задумане й наказав тим, хто вмів плавати, першими стрибати у воду й діставатися берега, 44а решті — хто на дошках, а хто на уламках корабля. Так усі благополучно дісталися суходолу.