Діяння апостолів 27

27 ¹Коли вирішили, що ми попливемо до Італії, Павла та кількох інших в’язнів передали сотникові на ім’я Юлій, з Імператорської когорти. ²Ми зійшли на адраміттійський корабель, що прямував до портів уздовж узбережжя Азії, і вийшли в море. З нами був Аристарх, македонянин із Фессалоніки. ³Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла прихильно й дозволив йому піти до друзів, щоб вони подбали про нього. ⁴Звідти ми вийшли в море й попливли під захистом Кіпру, бо вітри були проти нас. ⁵Перепливши відкрите море біля Кілікії та Памфілії, ми прибули до Міри в Лікії. ⁶Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього. ⁷Багато днів ми пливли повільно й насилу дісталися Кніда. А що вітер заважав нам, попливли під захистом Криту, повз Салмону. ⁸Насилу пробираючись уздовж берега, ми дісталися місця, що зветься Добрі Пристані, неподалік від міста Ласея.

⁹Багато часу було втрачено, і навіть піст уже минув, тож плавання стало небезпечним. Тому Павло застеріг їх: ^a a v9 «Піст» — це День примирення, восени: щойно він минав, пора безпечних морських подорожей фактично завершувалася. ¹⁰«Люди, я бачу, що це плавання принесе лихо й великі збитки — не лише вантажу та кораблю, а й нашому життю». ¹¹Але сотник більше довіряв стерновому та власникові корабля, ніж словам Павла. ¹²А що гавань не годилася для зимівлі, більшість вирішила пливти далі, сподіваючись якось дістатися Феніксу й перезимувати там — це критська гавань, звернена на південний захід і північний захід.

Буря на морі

¹³Коли повіяв легкий південний вітер, вони вирішили, що досягли бажаного, знялися з якоря й попливли попід самим берегом Криту. ¹⁴Та невдовзі з острова налетів ураганний вітер, що зветься Евракілон. ¹⁵Корабель підхопило, і він не міг встояти проти вітру, тож ми піддалися, й нас понесло. ¹⁶Пропливаючи під захистом невеликого острова, що зветься Клавда, ми насилу змогли втримати корабельний човен. ¹⁷Піднявши його на борт, вони канатами скріпили корпус корабля. А боячись сісти на мілину біля пісків Сірта, спустили морський якір, і їх понесло далі. ^b b v17 Сірт — це сумнозвісна смуга рухливих пісків біля узбережжя Північної Африки, якої боялися давні мореплавці. ¹⁸Буря так люто била нас, що наступного дня вони почали викидати вантаж за борт. ¹⁹А третього дня власними руками повикидали за борт корабельне спорядження. ²⁰Багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, лютувала жорстока буря, і ми врешті втратили всяку надію на порятунок.

²¹Коли вже довго ніхто не їв, Павло став серед них і сказав: «Люди, вам слід було послухати мене й не відпливати від Криту; тоді ви уникнули б цього лиха та збитків. ²²А тепер закликаю вас не занепадати духом: ніхто з вас не втратить життя, загине лише корабель. ²³Цієї ночі переді мною став ангел нашого Отця — того, кому я належу й кому служу, — ^c c v23 Павло називає не далеке божество, а Отця, якому належить: навіть на кораблі, що тоне, він — син під опікою свого Отця. ²⁴і сказав: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед кесарем, і ось — наш Отець дарував тобі життя всіх, хто пливе з тобою“. ²⁵Тож будьте мужні, люди, — я довіряю нашому Отцеві: усе буде саме так, як мені сказано. ²⁶Але ми маємо сісти на мілину біля якогось острова».

Корабельна аварія

²⁷Чотирнадцятої ночі, коли нас усе ще носило Адріатичним морем, близько опівночі моряки відчули, що наближається суша. ²⁸Вони виміряли глибину й виявили 120 футів; пропливши трохи далі, виміряли знову й виявили дев’яносто футів. ^d d v28 У грецькому тексті — двадцять, а потім п’ятнадцять сажнів: глибина, що швидко зменшувалася, застерігала моряків, що земля небезпечно близько. ²⁹Боячись натрапити на скелі, вони кинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день. ³⁰Моряки ж намагалися втекти з корабля і спускали човен у море, вдаючи, ніби хочуть закинути якорі з носа. ³¹Павло сказав сотникові та воякам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». ³²Тоді вояки перерізали канати човна й дали йому впасти.

³³Перед самим світанком Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви в тривозі чекаєте й нічого не їсте, зовсім не маючи їжі. ³⁴Тому закликаю вас поїсти — це задля вашого порятунку. Жодна волосина з голови нікого з вас не загине». ³⁵Сказавши це, він узяв хліб, подякував нашому Отцеві перед усіма, розломив його й почав їсти. ³⁶Усі підбадьорилися і теж трохи попоїли. ³⁷А всього нас було на кораблі 276 душ. ³⁸Наситившись їжею, вони полегшили корабель, викидаючи пшеницю в море. ³⁹Коли розвиднілося, вони не впізнали землі, але помітили затоку з піщаним берегом і надумали, якщо вдасться, пригнати туди корабель. ⁴⁰Вони відрубали якорі, залишивши їх у морі, і водночас розв’язали канати стерна. Потім підняли переднє вітрило за вітром і попрямували до берега. ⁴¹Та натрапивши на мілину, де сходилися дві течії, вони посадили корабель на дно — ніс загруз і не рухався, а корму розбивала сила хвиль.

⁴²Вояки надумали повбивати в’язнів, щоб ніхто з них не виплив і не втік. ⁴³Але сотник, бажаючи врятувати Павла, не дав їм здійснити задумане й наказав тим, хто вмів плавати, першими стрибати у воду й діставатися берега, ⁴⁴а решті — хто на дошках, а хто на уламках корабля. Так усі благополучно дісталися суходолу.