Діяння апостолів 28

28 ¹Коли ми щасливо дісталися берега, то дізналися, що острів зветься Мальта. ²Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту: розпалили вогонь і прийняли всіх нас, бо почався дощ і стало холодно. ³Коли Павло назбирав оберемок хмизу й поклав його на вогонь, від жару виповзла гадюка і вчепилася йому в руку. ⁴Побачивши гадину, що висіла в нього на руці, місцеві казали одне одному: «Цей чоловік, певно, вбивця: хоч і врятувався з моря, Правосуддя не дасть йому жити». ⁵Але він струсив гадину у вогонь і не зазнав ніякої шкоди. ⁶Вони очікували, що він опухне або раптово впаде мертвий. Та почекавши довго й побачивши, що з ним не стається нічого лихого, вони передумали й почали казати, що він бог.

⁷Поблизу того місця були маєтки головного урядника острова, на ім’я Публій, який привітав нас і гостинно приймав у себе три дні. ⁸Батько Публія лежав хворий на гарячку й дизентерію. Павло зайшов до нього, помолився, поклав на нього руки й зцілив його. ⁹Після цього приходили й інші хворі з острова і зцілялися. ¹⁰Вони вшанували нас багатьма почестями, а коли ми відпливали, забезпечили всім необхідним.

Павло прибуває до Рима

¹¹Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, що зимував біля острова і мав на собі знак Братів-Близнюків. ¹²Ми причалили в Сиракузах і пробули там три дні. ¹³Звідти ми попливли далі й прибули до Регія. Через день повіяв південний вітер, і другого дня ми дісталися Путеол. ¹⁴Там ми знайшли братів і сестер, і вони впросили нас залишитися в них на сім днів; так ми прийшли до Рима. ¹⁵Тамтешні брати й сестри, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до Аппієвого Форуму та Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував нашому Отцеві й підбадьорився.

Павло проповідує Царство

¹⁶Коли ми ввійшли до Рима, Павлові дозволили жити окремо, разом з воїном, який його стеріг.

¹⁷Через три дні він скликав юдейських провідників. Коли вони зібралися, він сказав їм: «Брати, хоч я й не зробив нічого проти нашого народу чи звичаїв наших предків, мене видали як в’язня з Єрусалима в руки римлян. ¹⁸Розглянувши мою справу, вони хотіли звільнити мене, бо не було за мною жодної провини, вартої смерті. ¹⁹Та коли юдеї заперечили, я змушений був звернутися до кесаря — хоч і не мав чого закинути своєму народові. ²⁰Ось чому я просив побачитися й поговорити з вами — адже через надію Ізраїля ношу цей ланцюг».

²¹Вони відповіли йому: «Ми не отримували про тебе ніяких листів з Юдеї, і ніхто з братів, які приходили, не доповідав і не казав про тебе нічого поганого. ²²Але ми хотіли б почути, що ти думаєш, бо знаємо, що про цю секту всюди говорять погано».

²³Вони призначили йому день і прийшли до нього на помешкання ще численнішим гуртом. Від ранку до вечора він пояснював, свідчачи про Царство нашого Отця й намагаючись переконати їх щодо Ісуса на підставі Закону Мойсея та Пророків. ²⁴Одні переконалися з того, що він казав, а інші не хотіли вірити. ²⁵Не погодившись між собою, вони стали розходитися, а Павло додав останнє слово: «Правдиво сказав Святий Дух вашим предкам через пророка Ісаю:

²⁶„Піди до цього народу й скажи: Ви будете слухати й слухати, та не зрозумієте, і будете дивитися й дивитися, та не побачите.

²⁷Бо серце цього народу згрубіло, і вуха їхні стали глухі, і вони заплющили очі — щоб часом не побачили очима, не почули вухами, не зрозуміли серцем, і не навернулися, щоб Я зцілив їх“.

²⁸Отже, знайте: спасіння нашого Отця послане народам — вони послухають». ^a a v28 Найдавніші рукописи не мають тут вірша 29; пізніші списки додають: «І коли він сказав це, юдеї розійшлися, гаряче сперечаючись між собою».

³⁰Цілих два роки він прожив у своєму найманому помешканні й приймав усіх, хто приходив до нього, ³¹проповідуючи Царство нашого Отця й навчаючи про Господа Ісуса Христа — відважно й безперешкодно.