Послання до римлян 1

1 ¹Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний бути апостолом, відділений для Доброї Звістки нашого Отця, ²яку він заздалегідь обіцяв через своїх пророків у святих Писаннях, ³про свого Сина, який у своєму земному житті походив від Давида, ⁴і через воскресіння з мертвих був у силі оголошений Сином нашого Отця за Духом святості, — Ісуса Христа, нашого Господа. ⁵Через нього ми прийняли благодать і апостольство для послуху віри серед усіх народів, заради його імені, ⁶серед них і ви, покликані належати Ісусу Христу. ⁷Усім, хто в Римі, кого любить наш Отець і покликано бути його святим народом: благодать вам і мир від нашого Отця і Господа Ісуса Христа.

Прагнення звіщати Добру Звістку

⁸Насамперед дякую моєму Отцеві через Ісуса Христа за всіх вас, бо про вашу віру звіщають по всьому світу. ⁹Адже наш Отець — мій свідок, якому я служу своїм духом у Добрій Звістці його Сина, що я постійно згадую вас у своїх молитвах, ¹⁰благаючи, щоб з волі нашого Отця мені нарешті якось вдалося прийти до вас. ¹¹Бо я прагну побачити вас, щоб поділитися з вами духовним даром, який зміцнить вас, ¹²тобто щоб ми разом підбадьорилися взаємно вірою одне одного — і вашою, і моєю.

¹³Хочу, щоб ви знали, брати й сестри: я часто мав намір відвідати вас, але досі мені щось перешкоджало, — щоб зібрати певний врожай і серед вас, як і серед інших народів. ¹⁴Я боржник і грекам, і негрекам, і мудрим, і нерозумним. ¹⁵Тож я прагну звіщати Добру Звістку і вам, хто в Римі.

¹⁶Я не соромлюся Доброї Звістки, бо вона — сила нашого Отця на спасіння кожному, хто вірить: спершу юдеєві, а також грекові.

¹⁷Бо в ній відкривається праведність нашого Отця — від віри до віри, як написано: «Праведний житиме вірою.» ^a a v17 «Від віри до віри»: Добру Звістку рухає віра від початку до кінця — від першого до останнього.

Гнів нашого Отця на гріх

¹⁸Бо гнів нашого Отця відкривається з неба проти всякого людського безбожжя і неправедності людей, які неправедністю придушують істину. ¹⁹Адже те, що можна знати про нашого Отця, їм очевидне, бо він зробив це очевидним для них. ²⁰Від створення світу його невидимі властивості — вічна сила і божественна природа — ясно видно, якщо вникнути в те, що він створив. Тож немає їм виправдання. ²¹Бо, пізнавши нашого Отця, вони не прославили його як Бога і не подякували йому, а натомість їхні думки стали пустими, і їхні нерозумні серця оповила темрява. ²²Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними, ²³і проміняли славу нашого безсмертного Отця на образи, подібні до смертної людини, птахів, тварин і плазунів. ²⁴Тому наш Отець віддав їх бажанням їхніх сердець на нечистоту, щоб вони безчестили свої тіла між собою, ²⁵бо вони проміняли істину про нашого Отця на неправду і поклонялися та служили творінню замість Творця, який благословенний навіки. Амінь.

²⁶Через це наш Отець віддав їх ганебним пристрастям. Їхні жінки проміняли природні стосунки на протиприродні. ²⁷Так само й чоловіки, покинувши природні стосунки з жінкою, запалали пожадливістю одне до одного — чоловіки з чоловіками чинили безсоромність і самі на собі зазнавали відплати, якої заслуговувала їхня помилка. ²⁸А що вони не захотіли мати нашого Отця у своєму пізнанні, він видав їх на негідний розум — чинити те, що не годиться. ²⁹Вони сповнені всякої неправедності, зла, жадібності і злоби; повні заздрості, вбивства, чвар, підступності і злостивості; вони пліткарі, ³⁰наклепники, ненависники нашого Отця, зухвальці, пихаті, хвалькуваті, вигадники зла, неслухняні батькам, ³¹нерозумні, невірні, безсердечні, нещадні. ³²Хоча вони знають праведний присуд нашого Отця, що ті, хто чинить таке, заслуговують смерті, вони не тільки роблять це самі, а й схвалюють тих, хто так робить.