1 Самуїла 17

17 ¹Филистимляни зібрали свої війська на битву, зійшовшись у Сохо, що в Юді, і отаборилися в Ефес-Даммімі, між Сохо та Азекою. ²Саул та ізраїльтяни зібралися, отаборилися в долині Ела й вишикувалися до бою проти филистимлян. ³Филистимляни стояли на одному пагорбі, а Ізраїль — на пагорбі навпроти, і долина була між ними. ⁴З филистимського табору вийшов воїн-поєдинник на ім’я Голіят із Гату, заввишки близько дев’яти футів дев’яти дюймів. ⁵На голові в нього — бронзовий шолом; він був одягнений у лускатий панцир вагою близько ста двадцяти п’яти фунтів. ⁶Бронзові наголінники вкривали його ноги, а між плечима висів бронзовий дротик. ⁷Держак його списа був як ткацький вал, а залізне вістря важило близько п’ятнадцяти фунтів. Перед ним ішов його щитоносець. ⁸Він став і закричав до лав Ізраїля: «Навіщо ви вийшли шикуватися до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви не раби Саула? Виберіть собі чоловіка, і нехай він зійде до мене. ⁹Якщо він зможе битися зі мною й уб’є мене, то ми станемо вашими рабами; але якщо я подолаю й уб’ю його, то ви станете нашими рабами й будете служити нам». ¹⁰Тоді филистимлянин сказав: «Сьогодні я кидаю виклик лавам Ізраїля! Дайте мені чоловіка, і будемо битися».

¹¹Коли Саул та весь Ізраїль почули ці слова филистимлянина, вони жахнулися й були охоплені страхом.

¹²Давид був сином Єссея, ефратянина з Віфлеєма, що в Юді, який мав вісьмох синів. За днів Саула Єссей був уже старий, похилого віку. ¹³Троє старших синів Єссея пішли за Саулом на війну: Еліяв, первісток, Авінадав, другий, і Шамма, третій. ¹⁴Давид був наймолодший. Троє старших пішли за Саулом, ¹⁵а Давид ходив туди й назад від Саула, щоб пасти овець свого батька у Віфлеємі.

¹⁶Сорок днів филистимлянин виходив щоранку та щовечора й ставав перед усіма.

¹⁷Єссей сказав своєму синові Давидові: «Візьми для своїх братів цю велику міру смаженого зерна й цих десять хлібин і хутко віднеси їх своїм братам до табору. ¹⁸А ці десять сирів віднеси начальникові їхнього загону. Довідайся, як справи у твоїх братів, і принеси звістку від них. ¹⁹Саул, брати Давида та всі ізраїльтяни були в долині Ела, воюючи з филистимлянами».

²⁰На світанку Давид залишив отару сторожеві, узяв ношу й пішов, як наказав йому Єссей. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо виходило до бойових лав із бойовим кличем. ²¹Ізраїль і филистимляни вишикувалися лавами одні проти одних. ²²Давид залишив свою ношу сторожеві речей, побіг до бойових лав і привітав своїх братів. ²³Поки він розмовляв з ними, із филистимських лав вийшов Голіят, воїн-поєдинник із Гату, і вигукнув свій звичний виклик, і Давид почув це. ²⁴Коли ізраїльтяни побачили цього чоловіка, усі вони з великим страхом повтікали від нього. ²⁵Ізраїльтяни казали: «Чи бачите ви цього чоловіка, що раз у раз виходить? Він виходить, щоб кидати виклик Ізраїлеві. Цар дасть велике багатство тому, хто вб’є його, віддасть за нього свою дочку й звільнить дім його батька від повинностей в Ізраїлі».

²⁶Давид запитав чоловіків, що стояли біля нього: «Що буде тому, хто вб’є цього филистимлянина й зніме ганьбу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филистимлянин, щоб кидати виклик військам живого Отця?»

²⁷І люди повторили йому, що буде зроблено тому, хто вб’є його.

²⁸Коли Еліяв, найстарший брат Давида, почув, як той говорить із чоловіками, він спалахнув гнівом на Давида: «Навіщо ти прийшов сюди? На кого ти залишив тих кілька овець у пустелі? Я знаю твою гордість і лукавство твого серця — ти прийшов лише, щоб подивитися на битву».

²⁹«Що я тепер зробив? — сказав Давид. — Я ж тільки запитав». ³⁰Він повернувся до іншого й запитав те саме, і люди відповіли йому, як і перше. ³¹Слова Давида почули й переказали Саулові, і той послав по нього. ³²Давид сказав Саулові: «Нехай ні в кого не завмирає серце через нього. Твій раб піде й поб’ється з цим филистимлянином».

³³Саул сказав: «Ти не можеш битися з цим филистимлянином. Ти ще хлопчина, а він воїн від самої своєї юності».

³⁴Давид сказав Саулові: «Твій раб пас овець свого батька. І коли приходив лев або ведмідь і забирав вівцю з отари, ³⁵я гнався за ним, бив його й виривав вівцю з його пащі. А коли він кидався на мене, я хапав його за гриву, бив і вбивав його. ³⁶Твій раб убивав і лева, і ведмедя; і цей необрізаний филистимлянин буде як один із них, бо він кинув виклик військам живого Отця». ³⁷Давид додав: «Наш Отець, який урятував мене від лапи лева та ведмедя, урятує мене й від руки цього филистимлянина». Саул сказав: «Іди — і нехай наш Отець буде з тобою».

³⁸Тоді Саул одягнув Давида у свій власний обладунок. Він надів йому на голову бронзовий шолом і одягнув його в панцир. ³⁹Давид підперезав меч поверх обладунку й спробував іти, але не звик до цього. «Я не можу йти в цьому, — сказав він Саулові, — бо не звик до нього». І він зняв усе це з себе.

⁴⁰Він узяв свою палицю, вибрав п’ять гладеньких камінців із потічка, поклав їх у торбину свого пастушого мішка і з пращею в руці підійшов до филистимлянина. ⁴¹А тим часом филистимлянин, із щитоносцем попереду себе, усе ближче підходив до Давида. ⁴²Филистимлянин оглянув Давида, побачив, що він лише хлопчина — рум’яний і вродливий, — і зневажив його. ⁴³Він сказав Давидові: «Чи я пес, що ти йдеш на мене з палицями?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. ⁴⁴«Підійди-но сюди, — сказав він, — і я віддам твоє тіло птахам небесним та польовим звірам».

⁴⁵Давид сказав филистимлянинові: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і дротиком, а я йду на тебе в ім’я Отця небесних військ, Отця лав Ізраїля, якому ти кинув виклик. ⁴⁶Сьогодні наш Отець віддасть тебе в мої руки, і я вражу тебе й відітну тобі голову. Цього самого дня я віддам трупи филистимського війська птахам небесним та диким звірам землі, і вся земля дізнається, що є наш Отець в Ізраїлі.

⁴⁷І всі, хто зібрався тут, дізнаються, що наш Отець рятує не мечем і не списом; бо битва належить нашому Отцеві, і він віддасть усіх вас у наші руки».

⁴⁸І коли филистимлянин рушив, щоб напасти на нього, Давид швидко побіг до бойових лав назустріч йому. ⁴⁹Давид сягнув рукою в торбину, узяв камінець, метнув із пращі й ударив филистимлянина в чоло. Камінець угруз йому в чоло, і він упав долілиць на землю. ⁵⁰Так Давид подолав филистимлянина пращею та камінцем; не маючи меча в руці, він вразив його й убив. ⁵¹Давид підбіг і став над ним. Він узяв меча филистимлянина, витяг його з піхов і добив його, відтявши ним йому голову. Побачивши, що їхній герой мертвий, филистимляни кинулися втікати.

⁵²Тоді ізраїльтяни та юдеї підвелися з криком і гналися за филистимлянами аж до входу в Гат і до брам Екрона. І тіла вбитих филистимлян лежали вздовж дороги до Шаараїму, аж до Гату й Екрона. ⁵³А коли ізраїльтяни повернулися з погоні за филистимлянами, то пограбували їхній табір. ⁵⁴Давид узяв голову филистимлянина й відніс її до Єрусалима, а зброю Голіята поклав у своєму наметі. ⁵⁵Дивлячись, як Давид виходить назустріч филистимлянинові, Саул запитав Авнера, свого воєначальника: «Чий син цей юнак, Авнере?» «Клянуся твоїм життям, мій царю, я не знаю», — відповів Авнер.

⁵⁶«Дізнайся, чий син цей юнак», — сказав цар.

⁵⁷Коли Давид повернувся, убивши филистимлянина, Авнер узяв його й привів перед Саула, а голова филистимлянина була в його руці. ⁵⁸«Чий ти син, юначе?» — запитав Саул. Давид відповів: «Син твого раба Єссея з Віфлеєма».