Рут 1

1 ¹За часів, коли правили судді, настав голод у краю, і один чоловік із Вифлеєма юдейського вирушив разом зі своєю дружиною та двома синами, щоб якийсь час пожити на полях Моавських. ²Того чоловіка звали Елімелех, його дружину — Ноомі, а двох синів — Махлон і Кіліон. Були вони єфратянами з Вифлеєма юдейського. Прийшли вони на землю Моавську й оселилися там. ³Потім помер Елімелех, чоловік Ноомі, і залишилася вона з двома своїми синами. ⁴Вони одружилися з моавитянками — Орпою та Рут — і прожили там близько десяти років. ⁵Потім померли й обидва — Махлон і Кіліон, — і залишилася Ноомі без двох своїх дітей і без чоловіка.

Непорушна відданість Рут

⁶На полях Моавських почула Ноомі, що наш Отець навідав свій народ і дав йому хліб, тож зібралася вона разом із двома своїми невістками в дорогу, щоб повернутися звідти. ⁷Вийшла вона з місця, де жила, разом із двома своїми невістками, і рушили вони дорогою назад, до землі юдейської. ⁸Ноомі сказала своїм двом невісткам: «Поверніться кожна до дому своєї матері. Нехай наш Отець учинить з вами милосердно, як ви чинили з померлими та зі мною. ⁹Нехай наш Отець дасть кожній із вас знайти спокій у домі нового чоловіка». Потім вона поцілувала їх, і вони голосно заплакали.

¹⁰А вони сказали їй: «Ні, ми повернемося з тобою до твого народу».

¹¹Ноомі сказала: «Поверніться, доньки мої. Навіщо вам іти зі мною? Хіба є ще сини в моєму лоні, щоб стати вам чоловіками? ¹²Поверніться, доньки мої, ідіть, бо надто стара я, щоб вийти заміж. Навіть якби я сказала, що є ще надія, навіть якби цієї ночі був у мене чоловік і народила б я синів, ¹³хіба стали б ви чекати на них, доки вони виростуть? Хіба залишилися б ви заради них незаміжніми? Ні, доньки мої, адже мені набагато гіркіше, ніж вам, бо рука нашого Отця обернулася проти мене».

¹⁴І вони знову голосно заплакали. Потім Орпа поцілувала свою свекруху на прощання, а Рут пригорнулася до неї. ¹⁵Ноомі сказала: «Поглянь, твоя братова повернулася до свого народу та своїх богів. Вертайся й ти за нею».

¹⁶Рут сказала: «Не силуй мене покинути тебе чи відвернутися й не йти за тобою. Куди підеш ти, туди піду й я; де житимеш ти, там житиму й я. Твій народ стане моїм народом, і твій Бог — моїм Богом. ^a a v16 Обітниця Рут — один із канонічних моментів, коли язичниця пов’язує себе з Богом Ізраїлю, і через неї наш Отець вплітає моавитянку в родовід, що веде до Давида та до Ісуса. ¹⁷Де ти помреш, там помру й я, і там буду похована. Нехай наш Отець покарає мене якнайтяжче, якщо щось, окрім смерті, розлучить тебе і мене».

¹⁸Коли Ноомі побачила, що Рут твердо вирішила йти з нею, то більше нічого їй не казала.

¹⁹Тож ішли вони обидві, доки не дійшли до Вифлеєма. А коли вони ввійшли до Вифлеєма, заворушилося ціле місто через них, і жінки питали: «Чи це Ноомі?»

²⁰«Не називайте мене Ноомі, — сказала вона. — Називайте мене Марою, бо Всемогутній учинив зі мною вельми гірко. ^b b v20 Ноомі означає «приємна», а Мара означає «гірка». Вона перейменовує себе, щоб ім’я відповідало горю, яке вона несе додому. ²¹Повною я відійшла, а наш Отець повернув мене порожньою. Навіщо називати мене Ноомі, коли наш Отець вразив мене, а Всемогутній наслав на мене нещастя?» ²²Так повернулася Ноомі з полів Моавських, а з нею Рут моавитянка, її невістка, що повернулася разом із нею. Прийшли вони до Вифлеєма, коли починалися жнива ячменю.