Плач Єремії 1

1 ¹Як самотньо сидить місто, що колись було повне людей! Стало воно немов удова — те, що було великим серед народів. Та, що була княгинею серед провінцій, стала підневільною робітницею. ^a a v1 Розділи 1, 2 та 4 Плачу — акростих: кожен вірш починається наступною літерою єврейської абетки, повне «від А до Я» скорботи; розділ 3 потроює цей взір. Ця будова втрачається при перекладі, але обрис смутку збережено. ²Гірко плаче вона вночі, сльози на її щоках. Серед усіх її коханців немає кому її втішити; усі її друзі зрадили її, вони стали її ворогами. ³Юда пішла у вигнання під гнітом і тяжким рабством; вона живе серед народів, але не знаходить спочинку. Усі її переслідувачі настигли її посеред її скорботи. ⁴Дороги до Сіону сумують, бо ніхто не приходить на встановлені свята. Усі її брами спустошені, її священники стогнуть, її дівчата сумують, а сама вона в гіркій тузі. ⁵Її супротивники стали її володарями, її вороги спокійні, бо наш Отець вразив її через її численні повстання. Її діти пішли геть, відведені в полон перед ворогом. ^b b v5 Плач утримує разом дві істини, які серце не хоче поєднувати: наш Отець карає своїх дітей, і його кара ніколи не є останнім словом. Та сама книга каже, що він «не відкидає навіки; хоч і завдає смутку, та змилосердиться» (Плач 3:31-32). ⁶Уся її велич відійшла від доньки Сіону. Її князі стали немов олені, що не знаходять пасовища; вони біжать без сили перед своїми переслідувачами. ⁷У дні свого гноблення та блукань Єрусалим згадує всі коштовності, що були його від давніх днів. Коли його народ упав у руки ворога, і не було нікого, хто б йому допоміг, вороги дивилися й насміхалися з його падіння. ⁸Єрусалим тяжко згрішив; тому став посміховиськом. Усі, хто шанував його, зневажають його, бо побачили його наготу; сам він стогне й відвертається. ⁹Нечистота його пристала до його подолу; він не думав про своє майбутнє. Його падіння приголомшливе, і немає кому його втішити. «Поглянь, мій Отче, на моє горе, бо ворог переміг!» ^c c v9 Його «поділ» — це край і складки одежі; ритуальна нечистота, що приставала там, була видна всім, виказуючи його відкрито оскверненим, без жодної спроби це приховати. ¹⁰Ворог простяг свою руку на всі його коштовності; він дивився, як народи входять у його святиню — ті, кому ти заборонив входити до твоїх зборів. ¹¹Увесь його народ стогне, шукаючи хліба; вони віддають свої скарби за їжу, щоб лише вижити. «Поглянь, мій Отче, і подивись, бо я стала зневаженою. ¹²Чи це ніщо для вас, усі, хто проходить мимо? Погляньте й подивіться, чи є біль, подібний до мого болю, що впав на мене, який наш Отець завдав у день свого лютого гніву. ¹³З висоти він послав вогонь у мої кості, і той здолав їх. Він розставив сіть для моїх ніг і повернув мене назад; він залишив мене спустошеною, знесиленою цілий день. ¹⁴Мої повстання були зв’язані в ярмо; сплетені його рукою, вони лягли на мою шию, і він підірвав мою силу. Владний Отець віддав мене тим, перед ким я не можу встояти. ¹⁵Владний Отець відкинув усіх могутніх мужів серед мене; він скликав збори проти мене, щоб знищити моїх юнаків. Владний Отець потоптав незайману доньку Юди, як у чавилі. ^d d v15 Слово, перекладене як «збори», — те саме, що вживається для святкового зібрання; його вжиток тут для війська руйнування несе гірку, навмисну іронію. ¹⁶Через це я плачу; мої очі, мої очі ллють сльози, бо втішитель, що міг би оживити мій дух, далеко від мене. Мої діти спустошені, бо ворог переміг.» ¹⁷Сіон простягає свої руки, але немає нікого, хто б його втішив. Наш Отець постановив, що сусіди Якова стануть його ворогами; Єрусалим став серед них нечистою річчю. ¹⁸Наш Отець праведний, бо я збунтувалася проти його слова. Слухайте, усі народи, і погляньте на моє страждання; мої дівчата та мої юнаки пішли в полон. ¹⁹Я кликала своїх коханців, але вони обманули мене. Мої священники та мої старійшини загинули в місті, шукаючи їжі, щоб лише вижити. ²⁰Поглянь, мій Отче, бо я в скорботі; нутрощі мої вирують, серце моє перевернулося всередині мене, бо я була дуже непокірною. На вулиці меч убиває людей; у домі — немов смерть. ²¹Почули, як я стогну, і немає кому мене втішити. Усі мої вороги почули про мою біду; вони радіють, що ти це зробив. Наведи день, який ти проголосив, щоб вони стали такими, як я. ²²Нехай усе їхнє зло постане перед тобою, і вчини з ними так, як ти вчинив зі мною за всі мої повстання; бо стогонів моїх багато, і серце моє знемагає.