Плач Єремії 2

2 ¹Як же Владика Отець у гніві своєму огорнув дочку Сіону хмарою! Він скинув із неба на землю велич Ізраїлю; не згадав про підніжжя своє у день гніву свого. ^a a v1 Підніжжя його: єрусалимський храм, земне місце, де перебувала присутність Бога. ²Владика Отець без жалю поглинув усі оселі Якова; у гніві своєму зруйнував твердині дочки Юди. Він кинув на землю в ганьбі її царство та його правителів. ³У лютому гніві він позбавив Ізраїль усієї його сили; відвів правицю свою і залишив їх беззахисними перед ворогом. Він запалав у Якові, мов полум’яний вогонь, що пожирає все довкола. ⁴Він натягнув свій лук, мов ворог, правиця його напоготові, мов супротивник; і вбив він усіх, хто був приємний для ока. У наметі дочки Сіону він вилив свою лють, мов вогонь. ⁵Владика Отець став, мов ворог; він поглинув Ізраїль. Він поглинув усі його палаци і перетворив на руїни твердині його, і примножив скорботу та ридання дочці Юди. ⁶Він зруйнував свою оселю, мов садовий курінь, знищив місце зібрань своїх. Наш Отець змусив Сіон забути призначені свята та суботу, і в лютому гніві своєму відкинув царя та священника. ⁷Владика Отець відкинув свій жертовник, зрікся своєї святині; він віддав ворогові мури її палаців. Вони зняли крик у домі нашого Отця, наче у святковий день. ⁸Наш Отець вирішив зруйнувати мур дочки Сіону. Він простягнув мірильний шнур; не стримав руки своєї від руйнування. Він змусив ридати вал і мур; разом вони перетворилися на руїну. ⁹Її брами запали в землю; він знищив і зламав її засуви. Її цар і князі її серед народів; закону вже немає, і пророки її не знаходять видіння від нашого Отця. ¹⁰Старійшини дочки Сіону сидять на землі в мовчанні; вони посипали голови свої порохом і зодяглися в жалобу. Юні діви Єрусалима схилили голови свої до землі. ¹¹Очі мої виснажені від плачу; нутро моє вирує; серце моє вилилося на землю через загибель дочки народу мого, бо діти й немовлята непритомніють на вулицях міста. ¹²Вони волають до матерів своїх: «Де хліб і вино?» — коли непритомніють, мов поранені, на вулицях міста, коли життя їхнє виливається на руках їхніх матерів. ¹³Що можу сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? Що можу прирівняти до тебе, щоб утішити тебе, незаймана дочко Сіону? Бо руїна твоя велика, мов море; хто зцілить тебе? ¹⁴Пророки твої бачили для тебе оманливі й неправдиві видіння; вони не викрили провини твоєї, щоб повернути долю твою, а бачили для тебе пророцтва неправдиві й облудні. ¹⁵Усі, хто проходить повз, плещуть у долоні над тобою; вони свистять і хитають головами над дочкою Єрусалима: «Чи це те місто, яке називали довершеною красою, радістю всієї землі?» ¹⁶Усі вороги твої роззявляють роти свої проти тебе; вони свистять і скрегочуть зубами і кричать: «Ми поглинули її! Це той день, якого ми чекали; ми дочекалися його, ми побачили його!» ¹⁷Наш Отець зробив те, що задумав; він виконав слово своє, яке заповів здавна. Він зруйнував без жалю; він дав ворогові радіти над тобою й підніс силу супротивників твоїх. ¹⁸Серце народу волало до Владики Отця. Муре дочки Сіону, нехай сльози течуть, мов потік, удень і вночі! Не давай собі спочинку, а очам своїм — відради. ¹⁹Устань, волай уночі на початку кожної нічної сторожі! Вилий серце своє, мов воду, перед Владикою Отцем! Здійми руки свої до нього за життя дітей своїх, які непритомніють від голоду на кожному розі вулиці. ²⁰Поглянь, Отче наш, і зваж: з ким ти коли-небудь чинив так? Чи мають жінки їсти своїх дітей, немовлят, яких вони виплекали? Чи мають бути вбиті священник і пророк у святині Владики Отця? ²¹Молоді й старі лежать на землі по вулицях; юні діви мої та юнаки мої полягли від меча. Ти вбив їх у день гніву свого, вбиваючи без жалю. ²²Ти скликав, наче на святковий день, жахи звідусіль; і в день гніву нашого Отця ніхто не втік і не вцілів. Ворог мій знищив тих, кого я виплекала й виростила.