Євангеліє від Марка 14

Розділ 14.

14 ¹За два дні до Пасхи та свята Опрісноків первосвященники й книжники шукали способу підступно схопити Ісуса та вбити його. ²Бо казали: «Тільки не під час свята, щоб не збурився народ».

³Коли він був у Віфанії, у домі Симона прокаженого, і возлежав за столом, прийшла жінка з алебастровою посудиною чистого нардового мира, дуже дорогого. Вона розбила посудину й вилила миро йому на голову. ⁴Та дехто обурено казав між собою: «Навіщо було так марнувати це миро? ⁵Адже це миро можна було продати за понад триста динаріїв і роздати бідним». І докоряли їй.

⁶Але Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо завдаєте їй прикрощів? Вона зробила для мене прекрасну справу. ⁷Бо бідні завжди з вами, і ви можете робити їм добро, коли захочете; а мене не завжди матимете. ⁸Вона зробила, що могла: заздалегідь намастила моє тіло на поховання. ⁹Істинно кажу вам: де б не проповідували Євангелію по всьому світу, розкажуть і про те, що вона зробила, на спогад про неї».

¹⁰Тоді Юда Іскаріот, один із дванадцятьох, пішов до первосвященників, щоб видати їм Ісуса. ¹¹Почувши це, вони зраділи й пообіцяли дати йому грошей. І він шукав нагоди, щоб видати Ісуса.

Учні готують пасхальну вечерю

¹²Першого дня свята Опрісноків, коли приносили в жертву пасхальне ягня, учні запитали його: «Куди хочеш, щоб ми пішли й приготували тобі пасхальну вечерю?»

¹³Він послав двох своїх учнів, кажучи: «Ідіть у місто, і зустріне вас чоловік, що нестиме глек води. Ідіть за ним, ¹⁴і куди він увійде, скажіть господареві дому: „Учитель запитує: де моя світлиця, у якій я міг би спожити пасхальну вечерю зі своїми учнями?“ ¹⁵І він покаже вам велику горницю, прибрану й готову; там і приготуйте для нас».

¹⁶Учні пішли, прийшли до міста й знайшли все так, як він їм сказав, і приготували пасхальну вечерю.

¹⁷А коли настав вечір, Ісус прийшов із дванадцятьма.

¹⁸Коли вони возлежали й їли, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто їсть зі мною, видасть мене».

¹⁹Вони засмутилися й почали питати його один за одним: «Чи не я?»

²⁰Він сказав їм: «Один із дванадцятьох, хто вмочає хліб разом зі мною в миску. ²¹Син Людський відходить, як сказано про нього в Писанні, але горе тому чоловікові, що видає його, — краще було б йому зовсім не народитися».

²²Коли вони їли, він узяв хліб, благословив, розломив, дав їм і сказав: «Візьміть; це моє тіло».

²³Потім узяв чашу, подякував, дав їм, і всі пили з неї.

²⁴І сказав їм: «Це моя кров заповіту, що проливається за багатьох. ²⁵Істинно кажу вам: не питиму більше вина до того дня, коли питиму його новим у Царстві нашого Отця». ^a a v25 Царство, яке прийшов принести Ісус, — це власне правління нашого Отця, родинна домівка, яку він готує для своїх дітей.

²⁶А проспівавши хвалебний гімн, вони вийшли на Оливну гору.

Ісус передрікає Петрове зречення

²⁷Ісус сказав їм: «Усі ви спіткнетеся, бо написано: „Уражу пастиря, і вівці розбіжаться“. ²⁸Але коли я воскресну, то піду поперед вас у Галілею».

²⁹Петро сказав йому: «Навіть якщо всі відпадуть, то я ні».

³⁰Ісус сказав йому: «Істинно кажу тобі: сьогодні, цієї ж ночі, перше ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся мене».

³¹Але він наполягав: «Навіть якщо доведеться вмерти з тобою, я нізащо не зречуся тебе». І всі казали те саме.

Син віддає себе Отцеві

³²Прийшли вони до місця, що зветься Гефсиманія, і він сказав своїм учням: «Посидьте тут, поки я помолюся».

³³Він узяв із собою Петра, Якова та Івана й почав жахатися й тужити.

³⁴І сказав їм: «Душа моя тяжко засмучена, аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте».

³⁵І, відійшовши трохи далі, він упав на землю й молився, щоб, якщо можливо, обминула його ця година.

³⁶Він казав: «Авва, Отче! Тобі все можливе. Забери від мене цю чашу, — але нехай буде не моя воля, а твоя». ^b b v36 «Авва» — це сповнене дитячої довіри, близьке ім’я, яким Ісус звертався до нашого Отця. Павло каже нам, що наш Отець дає цей самий поклик Духа кожній відновленій дитині (Римлян 8:15; Галатів 4:6).

³⁷Він повернувся, знайшов їх сплячими й сказав Петрові: «Симоне, ти спиш? Чи не міг ти пильнувати хоч одну годину? ³⁸Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу. Дух бадьорий, та тіло немічне».

³⁹І знову відійшов та молився, кажучи ті самі слова. ⁴⁰І знову, повернувшись, знайшов їх сплячими, бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що йому відповісти.

⁴¹Він прийшов утретє й сказав: «Ви все ще спите й відпочиваєте? Досить — настала година. Ось Сина Людського видають у руки грішників. ⁴²Вставайте, ходімо; ось наблизився той, хто мене видає».

Ісуса видають грішникам

⁴³І коли він ще говорив, прийшов Юда, один із дванадцятьох, а з ним натовп із мечами та киями, посланий від первосвященників, книжників і старійшин. ⁴⁴А той, хто видавав його, дав їм знак: «Кого я поцілую, той і є; схопіть його й ведіть під надійною охороною». ⁴⁵І відразу підійшовши до Ісуса, він сказав: «Равві!» — і поцілував його. ⁴⁶А вони наклали на нього руки й схопили його. ⁴⁷Один із тих, що стояли поряд, вихопив меч, ударив слугу первосвященника й відтяв йому вухо.

⁴⁸Ісус звернувся до них: «Наче на розбійника, вийшли ви з мечами та киями, щоб схопити мене? ⁴⁹Щодня я був із вами в храмі й навчав, та ви не схопили мене. Але нехай справдиться Писання».

⁵⁰Тоді всі покинули його й повтікали. ⁵¹А один юнак ішов слідом за ним, загорнений лише в лляне полотно. І вони схопили його, ⁵²але він, покинувши полотно, утік голий.

Ісус перед Синедріоном

⁵³І повели Ісуса до первосвященника, і зібралися всі первосвященники, старійшини та книжники. ⁵⁴А Петро здалеку йшов за ним аж до двору первосвященника; і, увійшовши, сидів зі слугами та грівся біля вогню. ⁵⁵Первосвященники ж і весь Синедріон шукали свідчень проти Ісуса, щоб засудити його на смерть, та не знаходили. ⁵⁶Бо багато хто неправдиво свідчив проти нього, але свідчення їхні не збігалися. ⁵⁷Потім підвелися деякі й неправдиво свідчили проти нього, кажучи: ⁵⁸«Ми чули, як він казав: „Я зруйную цей храм, рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний“». ⁵⁹Але й у цьому свідчення їхні не збігалися.

⁶⁰Тоді первосвященник, вставши посередині, запитав Ісуса: «Ти нічого не відповідаєш? Що ці люди свідчать проти тебе?» ⁶¹Але він мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященник запитав його: «Чи ти Христос, Син Благословенного?» ^c c v61 «Благословенний» — це шанобливий юдейський спосіб сказати «Бог», не вимовляючи прямо божественного імені.

⁶²Ісус сказав: «Я Є, і ви побачите Сина Людського, що сидить праворуч від Всемогутнього й приходить із небесними хмарами». ^d d v62 Ісус відповідає первосвященникові божественним іменем, яке наш Отець дав Мойсеєві біля палаючого куща, — «Я Є» (Вихід 3:14). Синедріон одразу зрозумів це твердження й засудив його за богохульство (вірш 64).

⁶³Тоді первосвященник роздер свій одяг і сказав: «Навіщо нам іще свідки? ⁶⁴Ви чули богохульство. Що ви вирішуєте?» І всі засудили його, що він заслуговує смерті. ⁶⁵І дехто почав плювати на нього, закривати йому обличчя, бити його кулаками й казати йому: «Пророкуй!» А слуги били його по щоках.

Петро зрікається Сина

⁶⁶А коли Петро був унизу, у дворі, прийшла одна зі служниць первосвященника ⁶⁷і, побачивши, що Петро гріється, подивилася на нього й сказала: «І ти був з Ісусом Назарянином».

⁶⁸Але він відрікся: «Не знаю й не розумію, про що ти говориш». І вийшов надвір, до входу; і заспівав півень. ^e e v68 У деяких ранніх рукописах немає слів «і заспівав півень». Лише Марко згадує про два співи півня (14:30), тож ці слова важливі для розуміння розповіді.

⁶⁹Служниця, побачивши його, знову почала казати тим, що стояли поряд: «Цей чоловік — один із них». ⁷⁰Але він знову відрікся. А трохи згодом ті, що стояли поряд, знову сказали Петрові: «Справді, ти один із них, бо ти галілеянин». ⁷¹Тоді він почав накликати на себе прокляття й клястися: «Не знаю цього чоловіка, про якого ви говорите». ⁷²І відразу вдруге заспівав півень. І згадав Петро слова, що сказав йому Ісус: «Перше ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся мене». І, не стримавшись, він заридав.