Буття 31

31 ¹Яків почув, як сини Лавана казали: «Яків забрав усе, що мав наш батько; з того, що належало нашому батькові, він нажив усе це багатство.» ²І побачив Яків обличчя Лавана, а воно було до нього вже не таке, як раніше.

³Тоді наш Отець сказав Якову: «Повернися в землю твоїх батьків, до своєї рідні, і Я буду з тобою.»

⁴І послав Яків, і покликав Рахіль та Лію в поле, до своєї отари. ⁵Він сказав їм: «Я бачу, що обличчя вашого батька вже не таке до мене, як раніше, але Бог мого батька був зі мною. ⁶Ви самі знаєте, що я служив вашому батькові з усієї своєї сили. ⁷А ваш батько обманював мене, десять разів міняючи мою платню, але наш Отець не дав йому заподіяти мені зла. ⁸Коли він казав: „Крапчаста худоба буде твоєю платнею“, — уся отара народжувала крапчастих; а коли казав: „Смугаста буде твоєю платнею“, — уся отара народжувала смугастих. ⁹Так наш Отець забрав худобу вашого батька й віддав її мені. ¹⁰Одного разу, коли отара парувалася, я підвів очі й побачив уві сні, що козли, які парувалися з нею, були посмуговані, крапчасті й рябі. ¹¹І сказав мені вісник Отця уві сні: „Якове!“ А я відповів: „Ось я.“ ¹²Він сказав: „Підведи очі й подивися: усі козли, що паруються з отарою, посмуговані, рябі й крапчасті, бо Я побачив усе, що Лаван робить тобі. ¹³Я — Отець Бет-Елю, де ти помазав камінь-стовп і дав Мені обітницю. Тепер устань, залиши цю землю й повернися в землю своєї рідні.“»

¹⁴Рахіль та Лія відповіли: «Чи є ще в нас частка або спадщина в домі нашого батька? ¹⁵Хіба він не вважає нас чужими? Адже він продав нас і навіть геть проїв наші гроші. ¹⁶Усе багатство, що наш Отець забрав у Лавана, належить нам і нашим дітям. Тож роби все, що сказав тобі наш Отець.»

¹⁷І встав Яків, і посадив своїх синів та своїх жінок на верблюдів. ¹⁸Він забрав усю свою худобу і все своє майно, яке набув, — худобу, що надбав у Паддан-Арамі, — щоб піти до Ісака, свого батька, у землю Ханаанську. ¹⁹Лаван пішов стригти своїх овець, а Рахіль викрала домашніх богів свого батька. ²⁰А Яків перехитрив Лавана арамеянина, не сказавши йому, що тікає. ²¹Він утік з усім, що мав, — устав, перейшов річку Євфрат і спрямував своє обличчя до гір Ґілеаду.

Лаван пускається навздогін

²²Третього дня Лаванові сказали, що Яків утік. ²³Він узяв своїх родичів, гнався за ним сім днів і наздогнав його в горах Ґілеаду.

²⁴Але наш Отець прийшов до Лавана арамеянина вночі уві сні й сказав: «Стережися говорити з Яковом що-небудь — добре чи погане.»

²⁵Наздогнав Лаван Якова. А Яків нап’яв свій намет у горах; Лаван же зі своїми родичами став табором навпроти нього в горах Ґілеаду. ²⁶Лаван сказав Якову: «Що ти наробив? Ти перехитрив мене й погнав моїх дочок, наче полонянок на війні. ²⁷Чому ти потай утік і обдурив мене, нічого не сказавши? Я відпустив би тебе з радістю й піснями, з бубном і арфою. ²⁸Чому ти не дав мені поцілувати на прощання моїх синів і дочок? Ти вчинив нерозумно.

²⁹Я маю силу заподіяти тобі зло, але Бог вашого батька сказав мені минулої ночі: „Пильнуй себе — не кажи Якову нічого, ні доброго, ні поганого.“

³⁰А тепер ти пішов, бо дуже затужив за домом свого батька, — але навіщо ти вкрав моїх богів?»

³¹Яків відповів Лаванові: «Я боявся, бо думав, що ти силою відбереш у мене своїх дочок. ³²А той, у кого ти знайдеш своїх богів, нехай не живе. Перед нашими родичами розпізнай, що твоє в мене, і забери собі.» Яків не знав, що Рахіль украла їх.

³³Увійшов Лаван у намет Якова, у намет Лії та в намет двох служниць, але нічого не знайшов. Вийшов він із намету Лії й увійшов у намет Рахілі. ³⁴А Рахіль узяла домашніх ідолів, поклала їх у верблюже сідло й сіла на них. Обшукав Лаван увесь намет, та нічого не знайшов. ³⁵Вона сказала своєму батькові: «Не гнівайся, пане мій, що я не можу встати перед тобою, бо в мене жіноче.» Шукав він, але так і не знайшов домашніх богів.

³⁶Розгнівався Яків і дорікав Лаванові. Яків сказав Лаванові: «Який мій злочин? Який мій гріх, що ти так завзято гнався за мною? ³⁷Ти обшукав усі мої речі — що ж ти знайшов зі свого добра? Поклади це тут перед моїми й твоїми родичами, і нехай вони розсудять нас обох.

³⁸Двадцять років я був із тобою: твої вівці й кози не викидали, і я не їв баранів з твоєї отари. ³⁹Розтерзаного звіром я ніколи не приносив тобі — я сам відшкодовував утрату. Ти вимагав це з моїх рук, чи вкрадено вдень, чи вкрадено вночі. ⁴⁰Ось як було: удень мене палила спека, а вночі — холод, і сон тікав від моїх очей. ⁴¹Двадцять років я прожив у твоєму домі: чотирнадцять років служив за двох твоїх дочок і шість — за твою отару, а ти десять разів міняв мою платню. ⁴²Якби Бог мого батька, Бог Авраама і Страх Ісака не був зі мною, ти, напевно, відпустив би мене тепер із порожніми руками. Але наш Отець побачив мої страждання і труд моїх рук і застеріг тебе минулої ночі.» ^a a v42 «Страх Ісака» — це особливе ім’я, яким Яків називає нашого Отця: Бога, якого його батько Ісак шанував із глибоким заповітним трепетом. Назвати Отця так — означає назвати Його очима вірного сина.

⁴³Лаван відповів Якову: «Дочки — мої, діти — мої, отари — мої, усе, що ти бачиш, — моє. Але що я можу сьогодні вдіяти для своїх дочок чи для дітей, яких вони народили? ⁴⁴Тож ходи, укладімо заповіт — ти і я, — і нехай він буде свідком між тобою і мною.»

⁴⁵І взяв Яків камінь, і поставив його як стовп. ⁴⁶Яків сказав своїм родичам: «Назбирайте каміння.» Вони набрали каміння, склали його в купу і їли там, біля тієї купи. ⁴⁷Лаван назвав її Єгар-Сагадута, а Яків назвав її Ґалеед. ⁴⁸Лаван сказав: «Ця купа — свідок між тобою і мною сьогодні.» Тому й назвав її Ґалеед, ⁴⁹а також Міцпа, бо він сказав: «Нехай Бог стежить між мною і тобою, коли ми будемо далеко одне від одного. ⁵⁰Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі інших жінок, окрім них, — хоч тут і немає нікого іншого, — Бог свідок між тобою і мною.» ⁵¹Лаван ще сказав Якову: «Поглянь на цю купу і на цей стовп, який я поставив між тобою і мною. ⁵²Свідок ця купа і свідок цей стовп: я не перейду цієї купи до тебе, і ти не перейдеш цієї купи й цього стовпа до мене зі злим наміром. ⁵³Нехай Бог Авраама і Бог Нахора, Бог їхнього батька, розсудить нас.» І поклявся Яків Страхом свого батька Ісака. ⁵⁴Яків приніс жертву на горі й покликав своїх родичів їсти хліб. Вони їли хліб і переночували на горі. ⁵⁵Рано-вранці встав Лаван, поцілував своїх онуків і дочок, поблагословив їх, вирушив і повернувся додому.