Євангеліє від Івана 11

11 ¹Занедужав один чоловік на ім’я Лазар, із Віфанії, села Марії та її сестри Марфи. ²Це була та Марія, чий брат Лазар був хворий, яка намастила Господа запашною олією й витерла його ноги своїм волоссям. ³Тож сестри послали йому звістку, кажучи: «Господи, той, кого ти любиш, хворий».

⁴Почувши це, Ісус сказав: «Ця хвороба не закінчиться смертю, а на славу нашого Отця, щоб через неї прославився Син нашого Отця».

⁵А Ісус любив Марфу, її сестру та Лазаря. ⁶Тож, коли почув, що Лазар хворий, залишився ще на два дні там, де був.

⁷Потім після цього сказав учням: «Повернімося до Юдеї».

⁸Учні сказали йому: «Равві, юдеї щойно намагалися побити тебе камінням, а ти знову йдеш туди?»

⁹Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло цього світу. ¹⁰А коли хтось ходить уночі, то спотикається, бо немає в ньому світла». ¹¹Після цього сказав їм: «Наш друг Лазар заснув, та Я йду розбудити його».

¹²Тож учні сказали йому: «Господи, якщо заснув, то одужає». ¹³Ісус говорив про його смерть, а вони думали, що каже про звичайний сон.

¹⁴Тоді Ісус сказав їм прямо: «Лазар помер, ¹⁵і Я радий заради вас, що Мене там не було, щоб ви повірили. Але ходімо до нього».

¹⁶Тож Тома, званий Близнюком, сказав іншим учням: «Ходімо й ми та помремо з ним».

¹⁷Тож, коли Ісус прибув, то застав, що Лазар уже чотири дні лежить у гробниці. ¹⁸Віфанія була поблизу Єрусалима, приблизно за дві милі, ^a a v18 П’ятнадцять стадій — це приблизно дві милі (близько 3 км). ¹⁹і багато юдеїв прийшли до Марфи та Марії, щоб утішити їх через брата. ²⁰Коли Марфа почула, що Ісус іде, вийшла йому назустріч; а Марія залишилася сидіти вдома. ²¹Марфа сказала Ісусові: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би. ²²Але й тепер знаю, що про все, чого попросиш у нашого Отця, він дасть тобі».

²³Ісус сказав їй: «Твій брат воскресне».

²⁴Марфа сказала йому: «Знаю, що воскресне у воскресінні останнього дня».

²⁵Ісус сказав їй: «Я — воскресіння і життя. Хто вірить у Мене, житиме, навіть якщо помре, ²⁶і кожен, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи віриш у це?»

²⁷Вона сказала йому: «Так, Господи; я вірю, що ти Христос, Син нашого Отця, Той, Хто приходить у світ».

²⁸Сказавши це, вона пішла й потай покликала свою сестру Марію: «Учитель тут — кличе тебе». ²⁹Почувши це, Марія швидко встала й пішла до нього. ³⁰Ісус ще не ввійшов у село, а був усе ще там, де зустріла його Марфа. ³¹Юдеї, що були з нею в домі й утішали її, побачивши, як Марія швидко встала й вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона йде до гробниці, щоб там плакати. ³²Марія прийшла до Ісуса, побачила його, впала йому до ніг і сказала: «Господи, якби ти був тут, мій брат не помер би».

³³Коли Ісус побачив, як вона плаче, і як плачуть юдеї, що прийшли з нею, то тяжко зворушився духом і стривожився.

³⁴І сказав: «Де ви поклали його?» Вони сказали йому: «Господи, прийди й подивися».

³⁵Ісус заплакав.

³⁶Тож юдеї сказали: «Дивись, як він любив його!» ³⁷Але деякі з них сказали: «Хіба не міг цей чоловік, який відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?»

³⁸Тож Ісус, знову глибоко зворушений у собі, підійшов до гробниці — то була печера, привалена каменем.

³⁹Ісус сказав: «Відваліть камінь». Марфа, сестра померлого, сказала йому: «Господи, уже чути запах — він лежить мертвий чотири дні».

⁴⁰Ісус сказав їй: «Хіба не казав Я тобі: якщо повіриш, побачиш славу нашого Отця?»

⁴¹Тож вони відвалили камінь. Ісус звів очі вгору й сказав: «Отче, дякую тобі, що ти почув Мене. ⁴²Я знав, що ти завжди чуєш Мене, але сказав це задля народу, що стоїть тут, щоб повірили, що ти послав Мене». ⁴³Сказавши це, гучним голосом покликав: «Лазарю, вийди!»

⁴⁴Померлий вийшов, його ноги й руки були обв’язані смугами полотна, а обличчя обгорнуте хусткою. Ісус сказав їм: «Розв’яжіть його; нехай іде».

Збирається рада

⁴⁵Тож багато юдеїв, що прийшли до Марії й побачили, що зробив Ісус, повірили в нього. ⁴⁶Але деякі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм, що зробив Ісус. ⁴⁷Тож первосвященники та фарисеї скликали раду й сказали: «Що нам робити? Адже цей чоловік творить багато знамень. ⁴⁸Якщо залишимо його так, усі повірять у нього, і прийдуть римляни та заберуть і наше місце, і наш народ».

⁴⁹Але один із них, Каяфа, що був того року первосвящеником, сказав їм: «Ви нічого не знаєте. ⁵⁰Хіба не розумієте, що краще для вас, щоб один чоловік помер за народ, ніж щоб загинув увесь народ?» ⁵¹Він сказав це не від себе; а будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус має померти за народ, ⁵²і не тільки за народ, а й щоб зібрати в одне розсіяних дітей нашого Отця. ^b b v52 Каяфа сказав більше, ніж сам розумів. Ісус мав померти не лише за юдейський народ, а й щоб зібрати кожну розсіяну дитину нашого Отця в одну родину. ⁵³Тож від того дня вони змовлялися, щоб убити його. ⁵⁴Тож Ісус уже не ходив відкрито серед юдеїв, а відійшов звідти до міста, що зветься Єфрем, поблизу пустелі, і залишався там зі своїми учнями.

⁵⁵Наближалася юдейська Пасха, і багато хто з околиці йшов до Єрусалима перед нею, щоб очиститися. ⁵⁶Тож вони шукали Ісуса й, стоячи в храмі, питали одне одного: «Як ви думаєте? Невже він не прийде на свято?» ⁵⁷А первосвященники та фарисеї дали наказ, що коли хтось дізнається, де він, має сповістити, щоб його схопити.