Ісая 41

41 ¹Слухайте мене мовчки, острови; нехай народи відновлять свою силу. Нехай підійдуть і говорять; разом наблизьмося до суду.

²Хто підняв того зі сходу, покликавши його в праведності йти за ним? Він віддає йому народи і підкоряє царів перед ним; обертає їх на порох своїм мечем, на солому, гнану вітром, своїм луком. ³Він переслідує їх і проходить безпечно, стежкою, якою його ноги ніколи не ходили. ⁴Хто здійснив і зробив це, покликавши покоління від початку? Я — Отець, перший, і з останнім; Я — Той самий.

⁵Острови побачили це й злякалися; кінці землі тремтять; вони наближаються і приходять. ⁶Кожен допомагає своєму ближньому і каже своєму братові: «Будь мужній!» ⁷Майстер підбадьорює золотаря, а той, хто розгладжує молотом, — того, хто б’є по ковадлі, кажучи про спайку: «Це добре»; і закріплюють його цвяхами, щоб не хитався.

⁸А ти, Ізраїлю, мій слуго, Якове, якого Я вибрав, нащадку Авраама, друга мого, ^a a v8 Ізраїль названий тут слугою нашого Отця; окрема постать Слуги в пізніших піснях Ісаї (Ісая 42, 49, 50, 52–53) — це Ісус, істинний Ізраїль, який сповнює це покликання. ⁹ти, кого Я взяв від кінців землі і покликав із найдальших її закутків, кажучи тобі: «Ти мій слуга; Я вибрав тебе і не відкинув тебе». ¹⁰«Не бійся, бо Я з тобою; не лякайся, бо Я — твій Отець. Я зміцню тебе, Я допоможу тобі, Я підтримаю тебе своєю праведною правицею. ^b b v10 «Я — твій Отець» передає єврейську заповітну формулу «Я — твій Бог» — наш Отець зв’язує себе зі своїм народом не як далеке божество, а як Отець.

¹¹Ось, усі, хто лютує проти тебе, будуть осоромлені й знеславлені; ті, хто противиться тобі, стануть нічим і загинуть. ¹²Ти шукатимеш тих, хто воює проти тебе, але не знайдеш їх; ті, хто б’ється проти тебе, стануть зовсім нічим». ¹³Бо Я, твій Отець, тримаю твою правицю; Я той, хто каже тобі: «Не бійся, Я той, хто допомагає тобі». ¹⁴Не бійся, черв’яче Якове, люди Ізраїлю! Я той, хто допомагає тобі, каже наш Отець; твій Викупитель — Святий Ізраїлів — твій Отець. ^c c v14 «Святий Ізраїлів» — це характерний для Ісаї титул нашого Отця — святий, який зв’язав себе заповітом із народом, що його називає своїм. ¹⁵«Ось, Я роблю тебе молотильними санями, новими й гострими, з багатьма зубцями; ти молотитимеш гори й розтрощиш їх, а пагорби зробиш, як полова. ¹⁶Ти перевієш їх, і вітер понесе їх геть, і буря розвіє їх. А ти радітимеш у нашому Отці; Святим Ізраїлевим ти будеш хвалитися.

¹⁷Коли бідні та вбогі шукають води, а її немає, і їхні язики пересохли від спраги, Я, твій Отець, відповім їм; Я, Отець Ізраїлю, не покину їх. ¹⁸Я відкрию ріки на голих висотах і джерела посеред долин; Я зроблю пустелю водоймами, а суху землю — джерелами, що течуть. ¹⁹Я насаджу в пустині кедр, акацію, мирт і оливу; Я поставлю в пустелі кипарис, платан і сосну разом, ²⁰щоб вони побачили й пізнали, щоб зважили й зрозуміли разом, що моя рука зробила це, що Я, Святий Ізраїлів, створив це».

²¹Викладіть вашу справу, каже наш Отець; наведіть ваші докази, каже Цар Якова. ²²Нехай приведуть їх і розкажуть нам, що має статися. Розкажіть нам про минуле, яким воно було, щоб ми зважили його й пізнали його кінець; або звістіть нам те, що настане. ²³Розкажіть нам, що настане потім, щоб ми знали, що ви боги; зробіть добро або вчиніть зло, щоб ми злякалися й сповнилися страхом разом. ²⁴Ось, ви — ніщо, і ваша праця — менш ніж ніщо; хто вибирає вас, той — гидота.

²⁵Я підняв того з півночі, і він прийшов, від сходу сонця — того, хто кличе моє ім’я; він топче володарів, немов багно, як гончар, що місить глину. ²⁶Хто звістив це від початку, щоб ми знали, і наперед, щоб ми сказали: «Він правий»? Не було нікого, хто звістив би це, нікого, хто проголосив би, нікого, хто чув би ваші слова. ²⁷Я перший сказав Сіону: «Ось, вони тут!» — і дав Єрусалимові вісника доброї звістки. ²⁸«Але коли дивлюся, немає нікого; серед них немає порадника, який, коли Я питаю, дав би відповідь. ²⁹Ось, усі вони — омана; їхні діла — ніщо; їхні литі ідоли — порожній вітер».