2 Самуїла 19

19 ¹Йоаву сповістили: «Ось цар плаче й сумує за Авесаломом». ²Тож того дня перемога обернулася жалобою для всього народу, бо люди почули того дня: «Цар сумує за своїм сином».

³Того дня народ крадькома входив до міста, наче засоромлені, що потай тікають із поля бою. ⁴Цар закрив своє обличчя й голосно волав: «Сину мій Авесаломе! Авесаломе, сину мій, сину мій!»

⁵Йоав прийшов до царя й сказав: «Сьогодні ти засоромив усіх своїх слуг, які нині врятували твоє життя, життя твоїх синів і дочок, життя твоїх дружин і наложниць, ⁶бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить. Сьогодні ти показав, що воєначальники та слуги нічого для тебе не значать. Тепер я знаю: якби Авесалом був живий, а ми всі загинули, ти був би задоволений. ⁷Тож устань, вийди та говори лагідно до своїх слуг. Клянуся нашим Отцем: якщо ти не вийдеш, то жоден чоловік не залишиться з тобою цієї ночі — і це буде для тебе гірше за все лихо, яке спіткало тебе від юності».

Давид повертається до свого народу

⁸Тоді цар устав і сів біля брами. Коли народові сповістили: «Ось цар сидить біля брами», усі прийшли до нього. А Ізраїль утік, кожен до свого дому. ⁹По всіх племенах Ізраїля народ сперечався: «Цар визволив нас від наших ворогів, урятував нас від филистимлян, та ось він утік із краю через Авесалома. ¹⁰А Авесалом, якого ми помазали, щоб панував над нами, загинув у битві. То чому ж ви мовчите про те, щоб повернути царя?»

¹¹Цар Давид послав сказати священникам Садокові й Авіятарові: «Скажіть старійшинам Юди: „Чому ви маєте бути останніми, хто поверне царя до його дому, коли слова всього Ізраїля вже дійшли до царя в його домі?“ ¹²Ви мої брати, моя кість і плоть. То чому ж вам бути останніми, хто поверне царя? ¹³А Амасі скажіть: „Хіба ти не моя кість і плоть? Нехай наш Отець зробить мені так і ще додасть, якщо ти не станеш назавжди моїм воєначальником замість Йоава“». ¹⁴Давид прихилив серця всіх мужів Юди, як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: «Повернися ти й усі твої слуги».

¹⁵Цар повернувся й прийшов до Йордану, а Юда прийшов до Ґілґалу, щоб зустріти царя й перевести його через Йордан.

Давид виявляє милосердя до Шимея

¹⁶Шимей, син Ґери, веніяминівець із Бахуріму, поспішив разом із мужами Юди зустріти царя Давида. ¹⁷З ним була тисяча веніяминівців, а також Ціва, слуга Саулового дому, з п’ятнадцятьма своїми синами та двадцятьма слугами. Вони кинулися до Йордану поперед царя ¹⁸й перейшли брід, щоб переправити царський дім і зробити все, що було йому до вподоби. А Шимей, син Ґери, упав перед царем, коли той уже мав переходити Йордан, ¹⁹і сказав: «Благаю, пане мій, не осуди мене за провину й не згадуй, як твій слуга вчинив зло того дня, коли мій пан цар виходив з Єрусалима. Благаю, пане мій царю, не бери цього до серця. ²⁰Твій слуга знає, що згрішив. Тому сьогодні я прийшов першим з усього Йосипового дому, щоб зустріти мого пана царя». ^a a v20 «Дім Йосипа» означає північні племена Ізраїля, що походять від синів Йосипа — Єфрема й Манасії.

²¹Тоді Авішай, син Церуї, сказав: «Хіба не слід скарати Шимея на смерть за те, що він проклинав помазаника нашого Отця?»

²²Давид сказав: «Що вам до мене, сини Церуї? Чому ви стаєте мені сьогодні ворогами? Хіба можна сьогодні когось карати на смерть в Ізраїлі? Хіба я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?» ²³Цар сказав Шимеєві: «Ти не помреш», і цар присягнув йому.

²⁴Мефівошет, онук Саула, спустився зустріти царя. Він не доглядав своїх ніг, не підстригав бороди й не прав свого одягу від того дня, коли цар пішов, аж доки той не повернувся цілим. ²⁵Коли він прийшов до Єрусалима зустріти царя, цар запитав: «Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?»

²⁶Той відповів: «Пане мій царю, мій слуга обманув мене. Твій слуга сказав був: „Осідлаю собі осла й поїду з царем“, бо твій слуга кульгавий. ²⁷Він обмовив твого слугу перед моїм паном царем. Та мій пан цар — наче ангел нашого Отця; роби, що тобі здається добрим. ²⁸Увесь дім мого батька заслуговував від мого пана царя лише смерті, та ти посадив свого слугу серед тих, хто їсть за твоїм столом. Яке ж право я маю ще волати до царя?»

²⁹Цар сказав: «Навіщо тобі говорити ще про свої справи? Я вирішив: ти й Ціва поділите землю».

³⁰Мефівошет сказав цареві: «Нехай він забере все, адже мій пан цар повернувся додому цілим».

³¹Барзілай ґілеадець спустився з Роґеліму й перейшов із царем Йордан, щоб провести його. ³²Барзілай був дуже старий, мав вісімдесят років. Він годував царя, коли той перебував у Маханаїмі, бо був чоловіком дуже заможним. ³³Цар сказав Барзілаєві: «Перейди зі мною, і я подбаю про тебе біля себе в Єрусалимі».

³⁴Барзілай відповів цареві: «Скільки ж років життя мені ще лишилося, щоб іти з царем до Єрусалима? ³⁵Мені сьогодні вісімдесят років. Хіба можу я розрізнити добре й погане? Хіба відчує твій слуга смак того, що їсть чи п’є? Хіба ще почую я голос співаків і співачок? Навіщо ж твоєму слузі ще обтяжувати мого пана царя? ³⁶Твій слуга перейде з царем Йордан лише трохи далі. Навіщо ж цареві віддячувати мені такою нагородою? ³⁷Благаю, дозволь твоєму слузі повернутися, щоб померти у своєму місті, біля могили мого батька й моєї матері. Але ось твій слуга Кімгам; нехай він перейде з моїм паном царем, і зроби для нього, що тобі здається добрим».

³⁸Цар сказав: «Кімгам перейде зі мною, і я зроблю для нього те, що тобі до вподоби, і все, що попросиш у мене, я зроблю для тебе».

³⁹Увесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. Цар поцілував Барзілая й поблагословив його, а Барзілай повернувся до свого дому. ⁴⁰Цар перейшов до Ґілґалу, а з ним Кімгам. Увесь народ Юди й половина народу Ізраїля супроводжували царя.

⁴¹Тоді всі мужі Ізраїля прийшли до царя й запитали: «Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й перевели царя та його дім через Йордан, а з ними всіх Давидових людей?»

⁴²Усі мужі Юди відповіли мужам Ізраїля: «Цар — наш близький родич. Чому ж ви за це гніваєтеся? Хіба ми їли щось із царського харчу чи він дав нам якийсь дарунок?»

⁴³Мужі Ізраїля відповіли мужам Юди: «У нас десять часток у царі, та й на Давида ми маємо більше право, ніж ви. То чому ж ви зневажили нас? Хіба не ми перші заговорили про те, щоб повернути нашого царя?» Та слова мужів Юди були суворіші за слова мужів Ізраїля.