2 Самуїла 18

18 ¹Давид зібрав своє військо й поставив над ним тисяцьких та сотників. ²Давид вислав військо: третину під проводом Йоава, третину під проводом Авішая, сина Церуї, Йоавового брата, і третину під проводом Іттая з Ґату. Цар сказав війську: «Я неодмінно вийду разом з вами».

³Але військо відповіло: «Не виходь. Якщо ми втечемо, їм байдуже; якщо половина з нас загине, їм байдуже. А ти вартий десятьох тисяч нас. Краще залишайся в місті, готовий послати нам допомогу».

⁴Цар сказав їм: «Я зроблю те, що вам видається найкращим». Потім він став біля брами, а все військо виходило сотнями й тисячами.

⁵Цар наказав Йоавові, Авішаєві та Іттаєві: «Будьте лагідні з юнаком Авесаломом, заради мене». І все військо чуло, як цар наказував воєначальникам про Авесалома.

⁶Військо вийшло в поле проти Ізраїля, і битва відбулася в Єфремовому лісі. ⁷Там військо Ізраїля зазнало поразки від Давидових людей, і велика була того дня різанина — двадцять тисяч чоловік. ⁸Битва охопила весь той край, і ліс того дня пожер більше воїнів, ніж пожер меч.

⁹Авесалом натрапив на Давидових людей. Їдучи на своєму мулі, він проїжджав під густим гіллям великого дуба, і його голова застрягла в дереві. Він повис між небом і землею, а мул пішов далі з-під нього. ¹⁰Один чоловік побачив це й сказав Йоавові: «Я щойно бачив Авесалома, що висить на дубі».

¹¹Йоав сказав чоловікові, що розповів йому: «То ти бачив його! Чому ж ти не вразив його там на землю? Я був би винен тобі десять денних заробітків сріблом і пояс».

¹²Але той чоловік сказав Йоавові: «Навіть якби тисячу денних заробітків сріблом відважили мені на долоню, я не підняв би руки на царського сина. Адже ми всі чули, як цар наказував тобі, Авішаєві та Іттаєві: „Збережіть заради мене юнака Авесалома“». ¹³«Інакше я занапастив би своє життя, бо ніщо не приховане від царя, а ти залишився б осторонь від мене».

¹⁴Йоав сказав: «Не буду отак гаяти час із тобою». Він узяв у руку три списи й загнав їх у серце Авесалома, поки той був ще живий, у самому серці дуба. ¹⁵І десять юнаків, зброєносців Йоава, оточили Авесалома, вдарили його й убили. ¹⁶Йоав засурмив у ріг, і військо перестало гнатися за Ізраїлем, бо Йоав стримав його. ¹⁷Вони взяли Авесалома, кинули його у велику яму в лісі й накидали над ним величезну купу каміння. А весь Ізраїль порозбігався, кожен до свого дому.

¹⁸Ще за свого життя Авесалом поставив собі стовп у Царській долині, бо казав: «Немає в мене сина, щоб зберіг пам’ять про моє ім’я». Він назвав той стовп своїм іменем, і його називають Авесаломовим пам’ятником аж до сьогодні. ^a a v18 В Авесалома народилися сини (2 Самуїла 14:27), але вони, очевидно, померли раніше за нього, не залишивши йому спадкоємця, який продовжив би його ім’я.

Давид оплакує свого сина Авесалома

¹⁹Ахімаац, син Садока, сказав: «Дозволь мені побігти й сповістити царя, що наш Отець захистив його від ворогів».

²⁰Йоав сказав: «Не ти сьогодні понесеш звістку. Іншого дня понесеш звістку, але сьогодні не понесеш нічого, бо царський син помер».

²¹Йоав сказав кушитові: «Іди, розкажи цареві, що ти бачив». Кушит поклонився Йоавові й побіг.

²²Ахімаац, син Садока, знову сказав Йоавові: «Хай буде що буде, прошу, дозволь і мені побігти за кушитом». Йоав відповів: «Навіщо тобі бігти, мій сину? Немає в тебе звістки, вартої нагороди».

²³«Хай буде що буде, — сказав він, — я побіжу». «Біжи», — сказав Йоав. І Ахімаац побіг рівниною й випередив кушита.

²⁴Давид сидів між двома брамами. А вартовий зійшов на дах брами біля муру, підвів очі й побачив чоловіка, що біг сам. ²⁵Вартовий покликав і сповістив царя. Цар сказав: «Якщо він сам, то несе звістку». А бігун усе наближався.

²⁶Вартовий побачив іншого чоловіка, що біг, і гукнув до брамника: «Дивись, ще один чоловік біжить сам!» Цар сказав: «Він теж несе звістку».

²⁷Вартовий сказав: «Біг першого схожий на біг Ахімааца, сина Садока». Цар сказав: «Це добра людина, він іде з доброю звісткою».

²⁸Ахімаац гукнув до царя: «Усе гаразд!» Він поклонився перед царем обличчям до землі й сказав: «Благословенний твій Отець, що видав тих, хто повстав проти мого володаря царя».

²⁹Цар запитав: «Чи живий юнак Авесалом?» Ахімаац відповів: «Коли Йоав посилав царського слугу й мене, твого слугу, я бачив велике сум’яття, але не знав, що воно таке».

³⁰Цар сказав: «Відійди вбік і стань тут». І той відійшов убік і став нерухомо.

³¹Прийшов кушит і сказав: «Добра звістка, мій володарю царю! Сьогодні Господь визволив тебе з руки всіх, хто повстав проти тебе».

³²Цар запитав кушита: «Чи живий юнак Авесалом?» Кушит відповів: «Нехай вороги мого володаря царя й усі, хто повстає проти тебе, щоб завдати тобі зла, стануть, як той юнак».

³³Цар затремтів. Він піднявся до верхньої кімнати над брамою, плачучи, і говорив, ідучи: «Сину мій Авесаломе! Сину мій, сину мій, Авесаломе! О, якби я помер замість тебе, Авесаломе, сину мій, сину мій!»