1 Самуїла 1

1 ¹Був собі чоловік із Раматаїм-Цофіма, що в гірській місцевості Єфрема, на ім’я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин. ²Мав він двох дружин — Анну та Пенінну. У Пенінни були діти, а в Анни не було. ³Щороку він вирушав зі свого міста, щоб поклонятися й приносити жертви Отцю небесних військ у Шіло, де двоє синів Ілія, Хофні та Пінхас, були священниками нашого Отця. ⁴Коли Елкана приносив жертву, він давав частки своїй дружині Пенінні та всім її синам і дочкам. ⁵А Анні він давав подвійну частку, бо любив її, хоча наш Отець закрив її утробу. ⁶А що наш Отець закрив її утробу, суперниця гірко дошкуляла їй, щоб завдати їй страждань. ⁷Рік у рік, щоразу коли Анна йшла до дому нашого Отця, Пенінна дражнила її, тож вона плакала й не хотіла їсти. ⁸Її чоловік Елкана запитав її: «Анно, чому ти плачеш? Чому не їси? Чому сумує твоє серце? Хіба я не дорожчий тобі за десятьох синів?»

⁹Після того як вони поїли й попили в Шіло, Анна встала. Священник Ілій сидів на сидінні біля одвірка храму нашого Отця. ¹⁰У глибокій скорботі вона молилася нашому Отцеві й гірко плакала. ¹¹Вона дала обітницю: «Отче небесних військ, якщо ти тільки споглянеш на страждання твоєї служниці, згадаєш про мене, не забудеш твоєї служниці й даси їй сина, то я віддам його нашому Отцеві на все його життя, і бритва не торкнеться його голови.» ^a a v11 Залишати волосся дитини нестриженим було зовнішнім знаком назорейської обітниці — посвячення Богові на все життя (див. Числа 6).

¹²Поки вона довго молилася перед нашим Отцем, Ілій стежив за її вустами. ¹³Анна молилася в своєму серці; її вуста ворушилися, але голосу не було чути. Тож Ілій подумав, що вона п’яна. ¹⁴Він сказав їй: «Доки ти будеш п’яна? Облиш своє вино.»

¹⁵«Ні, пане мій, — відповіла Анна. — Я жінка, у якої тяжко на душі. Я не пила ні вина, ні міцного напою, а виливала свою душу перед нашим Отцем. ¹⁶Не вважай твою служницю за нікчемну жінку; я молилася тут від великого болю й смутку.»

¹⁷Ілій відповів: «Іди з миром, і нехай Отець Ізраїля дасть те, що ти в нього попросила.»

¹⁸Вона сказала: «Нехай твоя служниця знайде ласку в твоїх очах.» Потім жінка пішла своєю дорогою і поїла, і обличчя її більше не було сумним.

¹⁹Рано-вранці наступного дня вони встали, поклонилися перед нашим Отцем і повернулися додому в Раму. Елкана пізнав Анну, свою дружину, і наш Отець згадав про неї.

²⁰Згодом Анна зачала й народила сина. Вона назвала його Самуїлом, кажучи: «Бо я випросила його в нашого Отця.» ^b b v20 Ім’я Самуїл співзвучне з єврейським «випрошений у Бога» — Анна назвала його на честь того самого сина, якого вимолила в нашого Отця.

²¹Коли Елкана й уся його родина вирушили, щоб принести щорічну жертву нашому Отцеві й виконати свою обітницю, ²²Анна не пішла. Вона сказала своєму чоловікові: «Коли хлопчик буде відлучений від грудей, я приведу його, щоб він став перед нашим Отцем, і він залишиться там назавжди.»

²³«Роби, як вважаєш за краще, — сказав її чоловік Елкана. — Залишайся, доки не відлучиш його; тільки нехай наш Отець дотримає свого слова.» Тож Анна залишилася й годувала свого сина, доки не відлучила його.

²⁴Відлучивши його, вона взяла хлопчика з собою разом із трирічним бичком, близько двадцяти п’яти фунтів борошна й глеком вина і привела його до дому нашого Отця в Шіло; а дитина була ще мала. ²⁵Вони зарізали бичка й привели хлопчика до Ілія. ²⁶Анна сказала: «О, пане мій, як живий ти, пане мій, я та жінка, що стояла тут біля тебе й молилася нашому Отцеві. ²⁷Я молилася за цю дитину, і наш Отець дав мені те, що я в нього просила. ²⁸Тож я віддаю його нашому Отцеві. На все своє життя він відданий йому.» І він поклонився там нашому Отцеві.