Судді 5

5 ¹Того дня Девора та Барак, син Авіноама, заспівали цю пісню: ²«Коли вожді ведуть в Ізраїлі, коли народ добровільно віддає себе — славте нашого Отця! ³Слухайте, царі! Прислухайтеся, князі! Я, саме я, співатиму нашому Отцеві; я гратиму нашому Отцеві, Богові Ізраїлю. ⁴Отче наш, коли ти виходив із Сеїру, коли ти крокував із землі Едому, земля задрижала, небеса лили, хмари проливали воду. ⁵Гори тремтіли перед нашим Отцем, Тим, Хто із Синаю, перед нашим Отцем, Богом Ізраїлю. ⁶За днів Шамґара, сина Аната, за днів Яїл, дороги спустіли, і подорожні ходили звивистими стежками. ⁷Життя в селах Ізраїлю завмерло, завмерло — аж поки не постала я, Девора, не постала матір’ю в Ізраїлі. ⁸Вони обрали нових богів; тоді війна прийшла до воріт. Ні щита, ні списа не було видно серед 40 000 в Ізраїлі. ⁹Серце моє лине до воєначальників Ізраїлю, які добровільно віддали себе серед народу, — славте нашого Отця! ¹⁰Ви, що їздите на білих ослах, ви, що сидите на сідельних покривалах, і ви, що йдете дорогою, — розповідайте про це! ¹¹Гучніше за голос тих, що ділять отари біля водопоїв, там розповідають про праведні діла нашого Отця, про праведні діла його селян в Ізраїлі. Тоді народ нашого Отця зійшов до воріт. ¹²Прокинься, прокинься, Деворо! Прокинься, прокинься, заспівай! Повстань, Бараку! Веди своїх полонених, сину Авіноама. ¹³Тоді ті, що вціліли, зійшли до вельмож; народ нашого Отця зійшов до мене проти могутніх. ¹⁴Із Єфрема прийшли ті, чиє коріння в Амалику, за тобою, Веніямине, з твоїми родичами; із Махіра зійшли воєначальники, а із Завулона — ті, що несуть жезл воєводи. ¹⁵Князі Іссахара були з Деворою; так, Іссахар був вірний Баракові, кидаючись у долину слідом за ним. Серед округів Рувима було велике вагання серця. ¹⁶Чому ти залишився серед кошар, щоб слухати висвистування до отар? Серед округів Рувима було велике вагання серця. ¹⁷Ґілеад залишався за Йорданом. А Дан, чому він зволікав біля кораблів? Асир сидів спокійно на березі моря, оселившись біля своїх гаваней. ¹⁸Завулон був народом, що важив самим своїм життям; таким був і Нефталим, на висотах поля. ¹⁹Прийшли царі й воювали; тоді царі Ханаану воювали під Таанахом, біля вод Меґіддо, та не забрали ні срібла, ні здобичі. ²⁰З небес воювали зорі; зі своїх шляхів вони воювали проти Сісери. ²¹Потік Кішон змів їх, стародавній потік, потік Кішон. Крокуй уперед, душе моя, у силі! ²²Тоді загриміли копита коней — чвал, чвал його могутніх скакунів.

²³Прокляніть Мероз,» — сказав вісник нашого Отця, — «лютим прокляттям прокляніть його мешканців, бо вони не прийшли на допомогу йому, на допомогу нашому Отцеві проти могутніх.» ²⁴Найблагословенніша з жінок — Яїл, дружина Хевера кенеянина, найблагословенніша з жінок у шатрі. ²⁵Він просив води, а вона дала йому молока; у чаші, гідній вельмож, вона принесла йому сметани. ²⁶Рука її потягнулася до кілка шатра, правиця її — до молота робітника. Вона вдарила Сісеру, вона розтрощила йому голову, вона розбила й пробила йому скроню. ²⁷Біля ніг її він осів, він упав, він лежав нерухомо; біля ніг її він осів, він упав. Де осів, там і впав — мертвий. ²⁸Крізь вікно виглядала мати Сісери; з-за ґратів вона волала: «Чому так довго не їде його колісниця? Чому забарився гуркіт його колісниць?» ²⁹Наймудріші її панянки відповідають їй — ба більше, вона сама собі повторює. ³⁰«Хіба не знаходять вони й ділять здобич? — дівчину чи двох на кожного чоловіка, здобич із барвленої тканини для Сісери, здобич із барвленої тканини, багато вишитої, два шматки вишитої тканини на шию грабіжникові?» ³¹Нехай так загинуть усі вороги твої, Отче наш! А ті, що люблять тебе, нехай будуть як сонце, що сходить у своїй силі. І мала земля мир сорок років.