1 Самуїла 14

14 ¹Одного дня Йонатан, син Саула, сказав своєму зброєносцеві: «Ходімо, переберімося до филистимського загону, що навпроти нас». Але батькові своєму про це не сказав. ²Саул перебував на околиці Гіви під гранатовим деревом у Мігроні, і було з ним близько шестисот чоловік. ³Ахія, син Ахітува, брата Іхавода, сина Пінхаса, сина Ілія, священника нашого Отця в Шіло, носив ефод. А військо не знало, що Йонатан пішов. ^a a v3 Ефод — це особливе священниче вбрання, яке вдягали, коли зверталися до Бога по пораду.

⁴Між переходами, якими Йонатан хотів перебратися до филистимської застави, стояла скеляста круча з одного боку і скеляста круча з другого — одна звалася Воцец, а друга Сене. ⁵Одна круча стояла на півночі, навпроти Міхмаса, а друга на півдні, навпроти Геви. ⁶Йонатан сказав своєму зброєносцеві: «Ходімо, переберімося до застави цих необрізаних. Можливо, наш Отець діятиме за нас, адже ніщо не завадить йому спасати — чи то багатьма, чи то небагатьма».

⁷Зброєносець відповів йому: «Роби все, що на твоєму серці. Іди — я з тобою, усім серцем і душею».

⁸Тоді Йонатан сказав: «Переберімося до тих людей і покажімося їм. ⁹Якщо вони скажуть: „Чекайте, поки ми підійдемо до вас“, то залишимося на місці й не підемо до них. ¹⁰А якщо скажуть: „Підніміться до нас“, то піднімемося, бо наш Отець віддав їх у наші руки — це буде нам знаком».

¹¹Обидва показалися филистимській заставі. «Погляньте, — сказали филистимляни, — євреї вилазять із нір, де поховалися». ¹²Люди із застави гукнули до Йонатана та його зброєносця: «Підніміться до нас, і ми провчимо вас». А Йонатан сказав своєму зброєносцеві: «Піднімайся за мною, бо наш Отець віддав їх у руки Ізраїля».

¹³Йонатан видерся нагору на руках і ногах, а зброєносець його — за ним. Филистимляни падали перед Йонатаном, а зброєносець добивав їх позаду нього. ¹⁴У тому першому нападі Йонатан і його зброєносець убили близько двадцяти чоловік на просторі десь половини акра.

¹⁵Жах охопив табір, поле й усе військо. Затремтіли й залога, і грабіжники, і земля здригнулася — то був жах від нашого Отця. ¹⁶Саулові чатові в Гіві Веніаминовій подивилися — і ось филистимське полчище розтікалося, розбігаючись на всі боки. ¹⁷Саул сказав своєму військові: «Порахуйте, кого немає». Коли порахували, то не було Йонатана та його зброєносця.

¹⁸Саул сказав Ахії: «Принеси сюди ковчег нашого Отця», бо тоді ковчег нашого Отця був з ізраїльтянами. ¹⁹Поки Саул говорив зі священником, галас у филистимському таборі дедалі гучнішав. І сказав він священникові: «Опусти свою руку».

²⁰Саул і все його військо зібралися, дійшли до бою — і ось мечі филистимлян обернулися один проти одного в цілковитому сум’ятті. ²¹А євреї, які раніше пристали до филистимлян і піднялися з ними в табір, теж перейшли до ізраїльтян, що були з Саулом та Йонатаном. ²²Коли всі ізраїльтяни, що ховалися в гірській країні Єфрема, почули, що филистимляни втекли, то й вони кинулися переслідувати їх у битві. ²³Так наш Отець врятував Ізраїль того дня, а битва перейшла далі, за Бет-Авен.

Необачна клятва Саула послаблює Ізраїль

²⁴Ізраїльське військо було знесилене того дня, бо Саул закляв їх, кажучи: «Проклятий кожен, хто їстиме їжу до вечора, доки я не помщуся своїм ворогам». І ніхто з війська не скуштував їжі.

²⁵Усе військо ввійшло в ліс, а там на землі був мед. ²⁶Коли вони ввійшли в ліс, мед сочився, та ніхто не підніс руки до рота, бо військо боялося клятви. ²⁷Але Йонатан не чув, як його батько закляв військо, тож простягнув кінець свого жезла, вмочив його в стільник з медом, підніс руку до рота — і засвітилися його очі. ²⁸Тоді один воїн промовив: «Твій батько суворо закляв військо, кажучи: „Проклятий кожен, хто їстиме їжу сьогодні“ — тому люди знесилені».

²⁹Йонатан сказав: «Мій батько стривожив землю. Погляньте, як засвітилися мої очі, коли я скуштував трохи цього меду. ³⁰Наскільки краще було б, якби військо сьогодні досхочу поїло зі здобичі своїх ворогів! Тоді поразка филистимлян була б більшою». ³¹Того дня вони били филистимлян від Міхмаса до Аялона, і військо геть знемоглося. ³²Військо кинулося на здобич, похапало овець, худобу й телят, різало їх просто на землі та їло м’ясо з кров’ю. ³³Хтось сказав Саулові: «Військо грішить проти нашого Отця, їсть м’ясо з кров’ю». А він відповів: «Ви вчинили віроломно. Прикотіть сюди до мене великий камінь».

³⁴Потім сказав: «Розійдіться серед війська й скажіть їм: нехай кожен приведе до мене свого вола чи вівцю, заріже тут і їсть — не грішіть проти нашого Отця, їдячи м’ясо з кров’ю». І тієї ночі кожен привів свого вола й зарізав там.

³⁵Саул збудував жертовник нашому Отцеві — це був перший жертовник, що він спорудив йому. ³⁶Саул сказав: «Спустімося вночі за филистимлянами, грабуймо їх до світанку й не залишмо жодного живим». Вони відповіли: «Роби, що тобі здається добрим». Але священник сказав: «Приступімо тут до нашого Отця».

³⁷Тож Саул запитав нашого Отця: «Чи спускатися мені за филистимлянами? Чи віддаси їх у руки Ізраїля?» Але той не дав йому відповіді того дня. ³⁸Саул сказав: «Підійдіть сюди, усі проводирі війська, і з’ясуймо, як стався сьогодні цей гріх. ³⁹Бо живий наш Отець, що рятує Ізраїль, — навіть якщо провина лежить на моєму синові Йонатані, він неодмінно помре». Та ніхто з народу не відповів йому. ⁴⁰Він сказав усьому Ізраїлю: «Ви станьте з одного боку, а я та мій син Йонатан — з другого». Народ відповів Саулові: «Роби, що вважаєш за найкраще».

⁴¹Саул помолився: «Отче наш, Боже Ізраїля, чому ти не відповів сьогодні своєму слузі? Якщо ця провина на мені чи на моєму синові Йонатані, Отче наш, Боже Ізраїля, відповідай через Урім; а якщо вона на твоєму народі Ізраїлі, відповідай через Тумім». І випав жереб на Йонатана й Саула, а військо було очищене. ^b b v41 Урім і Тумім — це священні предмети, які зберігалися в ефоді священника й використовувалися, щоб через жереб шукати відповіді від Бога.

⁴²Саул сказав: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном». І випав жереб на Йонатана.

⁴³Саул сказав Йонатанові: «Розкажи мені, що ти зробив». Той відповів: «Я лише скуштував трохи меду кінцем свого жезла. І ось тепер мушу померти».

⁴⁴Саул сказав: «Нехай наш Отець зробить так мені й ще додасть, якщо ти неодмінно не помреш, Йонатане».

⁴⁵Військо сказало Саулові: «Невже має померти Йонатан — той, хто здобув цю велику перемогу для Ізраїля? Ніколи! Як живий наш Отець, жодна волосина з його голови не впаде на землю, бо він діяв сьогодні з допомогою нашого Отця». Так вони врятували Йонатана, і він не помер. ⁴⁶Тоді Саул припинив переслідувати филистимлян, і филистимляни відступили до своєї землі.

Воєнні походи та родина Саула

⁴⁷Коли Саул перейняв владу над Ізраїлем, він воював з усіма своїми ворогами навколо: з Моавом, Аммоном, Едомом, з царями Цови та з филистимлянами. Куди б він не повертав, скрізь перемагав їх. ⁴⁸Він воював відважно, розбив амаликитян і врятував Ізраїль від тих, хто грабував його. ⁴⁹Сини Саула: Йонатан, Ішві та Малкі-Шуа. Двоє його дочок: Мерав, первородна, і Михаль, молодша. ⁵⁰Його дружина — Ахіноам, дочка Ахімааца. Воєначальник його війська — Авнер, син Нера, дядька Саула, ⁵¹бо Кіш, батько Саула, і Нер, батько Авнера, були синами Авіїла.

⁵²Жорстокою була війна з филистимлянами в усі дні Саула. І щоразу, коли він бачив сильного чи відважного чоловіка, то брав його до себе.