Ісая 49

49 ¹Слухайте мене, острови; будьте уважні, народи далекі. Наш Отець покликав мене — Ісуса — від утроби; з лона матері моєї він назвав мене на ім’я. ^a a v1 Слуга, який говорить у цьому розділі, — це Ісус; Новий Заповіт застосовує ці вірші безпосередньо до нього (Луки 2:32; Дії 13:47). ²Він зробив уста мої, як гострий меч; у тіні своєї руки він сховав мене. Він зробив мене відточеною стрілою; у своєму сагайдаку він приховав мене.

³І сказав він мені: «Ти слуга мій — Ісус, справжній Ізраїль, — у якому я явлю велич свою».

⁴Та я сказав: «Я трудився марно; я витратив силу свою ні за що, надаремно. Але справедливість моя — певно, у мого Отця, і нагорода моя — у мого Отця».

⁵А тепер говорить наш Отець — той, хто створив мене від утроби, щоб був я слугою його, щоб привести Якова назад до нього, щоб Ізраїль був зібраний до нього, бо я шанований в очах його, і мій Отець став силою моєю,

⁶він говорить: «Замало того, щоб ти був слугою моїм, аби піднести племена Якова і повернути збережених Ізраїля; я зроблю тебе також світлом для народів, щоб спасіння моє сягнуло країв землі». ^b b v6 Симеон тримав немовля Ісуса й назвав його «світлом для народів» (Луки 2:32), а Павло застосував це саме слово до своєї місії серед язичників (Дії 13:47). ⁷Так говорить наш Отець, Відкупитель Ізраїля, Святий його, до того, ким глибоко погорджують, кого народ ненавидить, до слуги правителів: Царі побачать і встануть; князі вклоняться, заради твого Отця, який вірний, Святого Ізраїлевого, який обрав тебе.

Заповіт для народу

⁸Так говорить наш Отець: У сприятливий час я відповів тобі, і в день спасіння я допоміг тобі; я збережу тебе й дам тебе як заповіт для народу, щоб відновити землю, щоб розділити спустошені спадщини, ⁹кажучи в’язням: «Виходьте», а тим, хто в темряві: «Покажіться». Уздовж доріг вони будуть пастися, і на всіх голих висотах буде їхнє пасовище.

¹⁰Вони не будуть голодувати чи спраглими бути, не вдарить їх палючий вітер чи сонце, бо той, чиє серце зворушене милосердям до них, поведе їх, і до джерел води він проведе їх. ¹¹І оберну всі гори мої на дорогу, і шляхи мої будуть піднесені. ¹²Ось — ці прийдуть здалека; і ось, ці — з півночі й із заходу, а ці — з землі Сінім. ^c c v12 Сінім — це далека земля, найімовірніше Сієна (сучасний Асуан) на півдні Єгипту, що означує далекий край, звідки повертаються діти нашого Отця. ¹³Співайте з радості, небеса, і радій, земле; вибухніть співом, гори! Бо наш Отець утішив народ свій, і серце його зворушене милосердям до страдників своїх.

¹⁴Та Сіон сказав: «Наш Отець покинув мене; Всевладний Отець забув мене».

¹⁵«Чи може жінка забути своє немовля, яке годує груддю, щоб серце її не зворушилося милосердям до сина утроби своєї? Навіть ці можуть забути, та я не забуду тебе. ^d d v15 З усіх віршів, що розкривають серце нашого Отця, цей — серед найніжніших. Навіть любов найвірнішої матері може зрадити — любов нашого Отця ніколи. ¹⁶Ось — я накреслив тебе на долонях рук своїх; стіни твої завжди переді мною. ¹⁷Діти твої поспішають повернутися; ті, хто руйнував тебе й спустошував тебе, відходять від тебе. ¹⁸Поглянь навкруги себе й побач: усі вони збираються й приходять до тебе. Як певно, що я живу, — каже наш Отець, — ти вберешся в них усіх, немов у прикрасу; ти обв’яжешся ними, наче наречена. ¹⁹Справді, руїни твої й спустошені місця твої і сплюндрована земля твоя — справді тепер тобі буде затісно для мешканців твоїх, а ті, хто поглинав тебе, будуть далеко. ²⁰Діти, народжені за часу твого осиротіння, ще скажуть тобі вголос: „Тісне мені це місце; дай мені простір, щоб жити“. ²¹Тоді скажеш у серці своєму: „Хто народив цих мені? Я була осиротіла й безплідна, вигнана й відкинута — хто виховав цих? Я зосталася сама-самісінька; звідки ж узялися ці?“

²²Так говорить Всевладний Отець: Ось — я підніму руку свою до народів і здійму прапор свій до племен; і принесуть вони синів твоїх на руках, а дочок твоїх понесуть на плечах. ²³Царі будуть твоїми опікунами, а їхні цариці — твоїми годувальницями. Обличчям до землі вони вклоняться тобі й лизатимуть порох ніг твоїх. Тоді ти пізнаєш, що я — твій Отець; ті, хто чекає на мене, не посоромляться».

²⁴Чи можна відібрати здобич у могутнього, чи полонених у тирана визволити?

²⁵Та ось що говорить наш Отець: Навіть полонені могутнього будуть відібрані, і здобич тирана визволена; бо я сам змагатимуся з тими, хто змагається з тобою, і я врятую дітей твоїх. ²⁶Я змушу гнобителів твоїх їсти власну плоть, і вони сп’яніють від власної крові, наче від солодкого вина. Тоді все тіло пізнає, що я — твій Спаситель, твій Отець, і твій Відкупитель, Могутній Яковів.