Послання до євреїв 9

9 ¹Навіть перший заповіт мав настанови щодо богослужіння та земне святилище. ²Було поставлено намет — перший, — у якому стояли світильник, стіл і хліби присутності; він зветься Святе місце. ³За другою завісою був намет, що зветься Святе Святих. ⁴У ньому були золотий жертовник для кадіння та ковчег заповіту, весь укритий золотом, у якому зберігалися золота посудина з манною, жезл Аарона, що розквітнув, і таблиці заповіту. ⁵Над ним херувими слави отіняли віко примирення — про це не можемо тепер докладно говорити.

⁶Коли все це так влаштовано, священники постійно входять до першого намету, виконуючи своє святе служіння. ⁷А до другого входить лише первосвященник, раз на рік, і завжди з кров’ю, яку приносить за себе й за несвідомі гріхи народу. ^a a v7 Первосвященник входив до найглибшої кімнати лише один день на рік — у День примирення, — щоб відновити правильні стосунки між народом і Богом. ⁸Цим Святий Дух показував, що дорога до святих місць ще не відкрита, доки стоїть перший намет. ⁹Це символ для теперішнього часу. За цим влаштуванням приносяться дари та жертви, які не можуть зробити досконалим сумління того, хто поклоняється, ¹⁰а стосуються лише їжі, пиття та різних обмивань — тілесних настанов, покладених до часу оновлення.

Христос, більший Первосвященник

¹¹А Христос прийшов як первосвященник благ, що настали, через більший і досконаліший намет, нерукотворний, тобто не цього творіння. ¹²Він увійшов до святилища раз назавжди не з кров’ю козлів і телят, а з власною кров’ю, здобувши вічне відкуплення. ¹³Бо якщо кров козлів і биків та попіл телиці, якими кроплять нечистих, освячують для очищення тіла, ¹⁴то наскільки більше кров Христа, який через вічного Духа приніс себе, бездоганного, нашому Отцеві, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб служити живому Отцеві? ^b b v14 Примирення Христа — це діло всіх трьох Осіб: Ісус приносить себе, наш Отець приймає приношення, а вічний Дух робить це приношення дієвим. Хрест — це не Отець проти Сина, а наш Отець, Син і Святий Дух, які діють разом задля нашого спасіння. ¹⁵Тому він — посередник нового заповіту: смерть відкупила людей від провин, скоєних за першого заповіту, щоб покликані отримали обіцяну вічну спадщину. ¹⁶Бо там, де є заповіт, має бути засвідчена смерть того, хто його склав. ^c c v16 Те саме слово означає і «заповіт» (угоду), і «заповіт» (останню волю, тестамент); у віршах 16–17 автор спирається на значення тестаменту — заповіт набуває чинності лише тоді, коли людина помирає. ¹⁷Адже заповіт чинний лише щодо померлих, бо він не має сили, поки живий той, хто його склав. ¹⁸Тому й перший заповіт не був започаткований без крові. ¹⁹Коли Мойсей проголосив усьому народові кожну заповідь закону, він узяв кров телят і козлів із водою, багряну вовну та ісоп і покропив і сам сувій, і весь народ, ²⁰кажучи: «Це кров заповіту, який заповів вам наш Отець».

²¹Так само він покропив кров’ю і намет, і весь посуд для богослужіння. ²²Насправді закон очищає кров’ю майже все; і без пролиття крові немає прощення.

²³Отже, образи небесного мали очищатися цими обрядами, а саме небесне — кращими жертвами, ніж ці. ²⁴Бо Христос увійшов не до рукотворного святилища, образу справжнього, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям нашого Отця. ²⁵І не для того, щоб багато разів приносити себе, як первосвященник, що входить до святилища щороку з чужою кров’ю. ²⁶Інакше Христові довелося б страждати багато разів від заснування світу. Натомість він з’явився один раз, при завершенні віків, щоб знищити гріх, принісши себе в жертву. ²⁷І як людям призначено раз померти, а потім настає суд, ²⁸так і Христос, принесений один раз, щоб понести гріхи багатьох, з’явиться вдруге — не для гріха, а щоб принести спасіння тим, хто з нетерпінням чекає на нього.