Послання до євреїв 10

10 ¹Закон — лише тінь майбутніх благ, а не справжній образ тих дійсностей, тому тими самими жертвами, які приносять рік за роком без кінця, він ніколи не може вдосконалити тих, хто наближається. ²Інакше хіба не перестали б їх приносити, адже ті, хто поклоняється, одного разу очищені, уже не усвідомлювали б гріхів? ³Але в цих жертвах щороку відбувається нагадування про гріхи. ⁴Бо неможливо, щоб кров биків і козлів усувала гріхи.

⁵Тому, коли Христос прийшов у світ, він сказав: «Жертви й приношення ти не бажав, а тіло приготував мені; ^a a v5 Ці слова з 40-го псалма вкладено в уста Ісуса, коли він приходив у світ, — Син входить у приготоване тіло, щоб виконати волю нашого Отця.

⁶«у всепаленнях і жертвах за гріх ти не мав уподобання. ⁷Тоді я сказав: „Ось, я прийшов — у сувої книги написано про мене, — щоб виконати твою волю, Отче мій.“» ^b b v7 Коли Ісус цитує 40-й псалом, описуючи свій прихід у світ, він звертається до Отця — це власні слова Сина до того, хто послав його.

⁸Вище він сказав: «Жертв, приношень, всепалень і жертв за гріх ти не бажав і не мав у них уподобання» — хоча закон вимагає їх, ⁹потім сказав: «Ось, я прийшов виконати твою волю». Він усуває перше, щоб встановити друге.

¹⁰Цією волею ми освячені через принесення тіла Ісуса Христа раз і назавжди.

¹¹Кожен священник щодня стоїть, служачи й багаторазово приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть усунути гріхів. ¹²А він, принісши одну жертву за гріхи назавжди, сів праворуч нашого Отця, ¹³очікуючи відтоді, доки його вороги не будуть покладені підніжжям для його ніг. ¹⁴Бо одним приношенням він назавжди вдосконалив тих, хто освячується. ¹⁵І Святий Дух також свідчить нам; бо після того, як сказав:

¹⁶«Ось заповіт, який я укладу з ними після тих днів, каже наш Отець: я вкладу свої закони в їхні серця і напишу їх у їхньому розумі».

¹⁷Потім додає: «А їхні гріхи та їхні беззаконня більше не згадуватиму».

¹⁸А де вони прощені, там уже немає приношення за гріх.

Упевненість, щоб прийти додому

¹⁹Отже, брати і сестри, маючи впевненість увійти до святих місць кров’ю Ісуса, ²⁰новим, живим шляхом, який він відкрив нам через завісу — своє тіло, ^c c v20 Завіса відділяла найсвятіше місце храму; тіло Ісуса — нова завіса, роздерта навстіж, щоб ми входили просто всередину. ²¹і маючи великого священника над домом нашого Отця, ²²наближаймося зі щирим серцем, у повній певності віри, окропивши серця від нечистого сумління і обмивши тіла чистою водою. ²³Тримаймося міцно надії, яку сповідуємо, непохитно, бо вірний той, хто обіцяв. ²⁴І пильнуймо, як спонукати одне одного до любові та добрих діл, ²⁵не покидаючи наших спільних зібрань, як дехто звик робити, але підбадьорюючи одне одного — і тим більше, чим ближче бачите наближення Дня.

²⁶Бо якщо ми свідомо грішимо далі, одержавши пізнання істини, то вже не залишається жертви за гріхи, ²⁷а лише страшне очікування суду і лютий вогонь, що пожере противників. ²⁸Хто відкидає закон Мойсея, той помирає без милосердя на основі свідчення двох або трьох свідків. ²⁹Наскільки ж тяжчої кари, гадаєте, заслуговує той, хто потоптав ногами Сина нашого Отця, вважав нечистою кров заповіту, якою був освячений, і зневажив Духа благодаті?

³⁰Бо ми знаємо того, хто сказав: «Правосуддя належить мені; я відплачу», і знову: «Наш Отець судитиме свій народ».

³¹Страшно потрапити в руки живого Отця. ^d d v31 Наш Отець — живий Бог, чиї руки тримають і палку любов, і невідворотне правосуддя — справді страшно потрапити в них, відкинувши його Сина і зневаживши його Духа.

³²Згадайте попередні дні, коли ви, просвітлені, витримали тяжку боротьбу зі стражданнями, ³³то виставлені привселюдно на ганьбу через зневаги й страждання, то ставши учасниками долі тих, з ким так поводилися. ³⁴Бо ви співчували в’язням і з радістю прийняли розграбування свого майна, знаючи, що маєте краще й тривале надбання. ³⁵Тож не відкидайте своєї впевненості; вона несе велику нагороду. ³⁶Вам потрібна витривалість, щоб, виконавши волю нашого Отця, ви одержали обіцяне.

³⁷Бо ще «зовсім недовго, і той, хто має прийти, прийде й не забариться; ³⁸а праведник мій житиме вірою, і якщо він відступить, душа моя не матиме уподобання в ньому».

³⁹Але ми не належимо до тих, хто відступає на загибель, а до тих, хто вірує і зберігає свої душі.