Послання до євреїв 11

11 ¹Віра ж — це впевненість у тому, на що сподіваємося, і переконаність у тому, чого не бачимо. ²Бо завдяки їй древні здобули схвалення. ³Вірою ми розуміємо, що слово нашого Отця створило всесвіт, тож видиме постало не з видимого.

⁴Вірою Авель приніс нашому Отцеві кращу жертву, ніж Каїн, і завдяки їй був визнаний праведним, бо наш Отець прийняв його дари й схвалив його. Хоч він і помер, та через свою віру досі промовляє.

⁵Вірою Енох був узятий на небо, не побачивши смерті, і його не знайшли, бо наш Отець узяв його. Ще перед тим, як був узятий, він здобув свідчення, що догодив нашому Отцеві. ⁶Без віри неможливо догодити йому, бо той, хто приходить до нашого Отця, повинен вірити, що він існує і що винагороджує тих, хто щиро шукає його.

⁷Вірою Ной, застережений про те, чого ще не було видно, у побожності збудував ковчег, щоб урятувати свою родину. Цим він засудив світ і став спадкоємцем праведності, що приходить через віру.

⁸Вірою Авраам послухався поклику йти до місця, яке мав одержати у спадок, і вирушив, не знаючи, куди йде. ⁹Вірою він оселився в землі обітниці, наче в чужій, живучи в наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї самої обітниці. ¹⁰Бо він очікував міста, що має основи, творець і будівничий якого — наш Отець.

¹¹Вірою й сама Сарра одержала силу зачати, хоч і вийшла з літ, бо вважала вірним того, хто обіцяв. ¹²Тож від одного чоловіка — та ще й омертвілого — народилося нащадків стільки, як зір на небі, і незліченно, як піску на морському березі.

¹³Усі вони померли у вірі, не одержавши обіцяного, та побачивши його здалека й привітавши, і визнавши, що вони чужинці та приходні на землі. ¹⁴Бо ті, хто так говорить, показують, що шукають власної батьківщини. ¹⁵Якби вони згадували ту землю, яку покинули, то мали б нагоду повернутися. ¹⁶Але тепер вони прагнуть кращої батьківщини — небесної. Тому наш Отець не соромиться зватися їхнім Отцем, адже він приготував їм місто. ^a a v16 Послання до євреїв відлунює заповітну формулу Старого Завіту — «Я буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом» — яку наш Отець завжди розумів у сімейному сенсі: «Я буду їхнім Отцем, а вони будуть моїми дітьми». Він не соромиться сімейного імені.

¹⁷Вірою Авраам, коли його випробовували, приніс Ісаака; той, хто одержав обітниці, приносив свого єдиного сина,

¹⁸про якого було сказано: «Через Ісаака буде названо твоє потомство».

¹⁹Він розважив, що наш Отець може підняти його навіть із мертвих, і, образно кажучи, звідти й одержав його назад.

²⁰Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава щодо майбутнього.

²¹Вірою Яків, умираючи, благословив кожного із синів Йосипа й поклонився, спершись на верх свого жезла.

²²Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїля й дав настанови про свої кості.

²³Вірою батьки Мойсея ховали його три місяці після народження, бо бачили, що дитина гарна, і не злякалися царського наказу.

²⁴Вірою Мойсей, коли виріс, відмовився зватися сином дочки фараона, ²⁵обравши радше страждати разом з народом нашого Отця, ніж мати дочасну втіху від гріха. ²⁶Він уважав ганьбу Христову за більше багатство, ніж скарби Єгипту, бо дивився на винагороду. ²⁷Вірою він покинув Єгипет, не злякавшись царського гніву, бо був витривалий, наче бачив нашого Отця, який невидимий. ²⁸Вірою він справив Пасху й покроплення кров’ю, щоб губитель первістків не торкнувся їх.

²⁹Вірою вони перейшли Червоне море, наче по суходолу; а єгиптяни, спробувавши те саме, потонули.

³⁰Вірою мури Єрихона впали, після того як їх обходили сім днів.

³¹Вірою блудниця Рахав не загинула разом з непокірними, бо з миром прийняла розвідників.

³²Що ще сказати? Забракне мені часу розповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Їфтаха, Давида й Самуїла та пророків, ³³які вірою перемагали царства, чинили правосуддя, одержували обітниці, загороджували пащі левам, ³⁴гасили силу вогню, уникали вістря меча, зі слабкості ставали сильними, робилися могутніми у війні й повертали назад чужі війська. ³⁵Жінки одержували назад своїх померлих через воскресіння; а інших катували, і вони не приймали визволення, щоб здобути краще воскресіння. ³⁶Ще інші зазнали наруги та бичування, а то й кайданів та в’язниці. ³⁷Їх каменували, розпилювали надвоє, убивали мечем. Вони блукали в овечих та козячих шкурах, бідуючи, у скорботі, зазнаючи знущань. ³⁸Світ не був їх гідний — вони блукали пустелями й горами, по печерах та земних проваллях.

³⁹І всі вони, хоч і здобули схвалення за свою віру, не одержали обіцяного, ⁴⁰бо наш Отець передбачив для нас щось краще, щоб вони не досягли досконалості без нас.