Даниїл 4

4 ¹Цар Навуходоносор — усім народам, племенам і мовам, що живуть по всій землі: Нехай примножиться ваш мир.

²Із радістю звіщаю про знамення та чудеса, які вчинив мені Всевишній Бог. ³Які величні його знамення і які могутні його чудеса! Його царство — царство вічне, а його влада — з роду в рід.

⁴Я, Навуходоносор, був спокійний у своєму домі й процвітав у своєму палаці. ⁵Я побачив сон, що налякав мене; думки на моєму ложі й видіння в моїй голові жахнули мене. ⁶Тож я наказав привести до мене всіх мудреців Вавилона, щоб розтлумачили мені значення сну. ⁷Тоді ввійшли чарівники, заклиначі, вавилоняни та звіздарі. Я розповів їм сон, але вони не змогли витлумачити його мені. ⁸Нарешті став переді мною Даниїл — названий Валтасаром на ім’я мого бога, у якому дух святих богів, — і я розповів йому сон. ⁹Валтасаре, головний чарівнику, я знаю, що в тобі дух святих богів і жодна таємниця не збентежить тебе, — розкажи мені видіння мого сну, які я бачив, і їхнє значення. ¹⁰Видіння в моєму розумі, коли я лежав на ложі: я побачив дерево посеред землі, дуже високе. ¹¹Дерево росло й ставало міцним, і його верхівка сягала неба, і було воно видиме до країв усієї землі. ¹²Його листя було прекрасне, а плід рясний, і була на ньому їжа для всіх. Дикі звірі знаходили затінок під ним, а птахи небесні жили в його гіллі, і все живе живилося з нього.

¹³У видіннях на моєму ложі я побачив вартового, святого, що сходив із неба. ^a a v13 «Вартовий» — це один зі святих Божих ангелів, посланий тут виконати вирок над царем, — небесний вісник, а не сам Бог.

¹⁴Він вигукнув: «Зрубайте дерево, обітніть його гілля, обірвіть його листя, розсійте його плід. Нехай звірі втечуть з-під нього, а птахи — з його гілля. ¹⁵Але залиште в землі пень його коренів, скутий обручем із заліза та бронзи, серед польової трави. Нехай його зрошує небесна роса, і нехай його частка буде з дикими звірями серед земної трави. ¹⁶Нехай відберуть у нього людський розум і дадуть йому розум звіра, і нехай мине над ним сім часів. ¹⁷Вирок — за постановою вартових, рішення — за словом святих, щоб живі знали, що Всевишній панує над царством людей, і дає його, кому хоче, і ставить над ним найнікчемнішого з людей.»

¹⁸Ось сон, який я, цар Навуходоносор, бачив. Розкажи мені його значення, Валтасаре, бо мудреці мого царства не можуть пояснити його, а ти можеш, — адже дух святих богів у тобі.

Даниїл говорить гірку правду

¹⁹Тоді Даниїл, якого звали Валтасаром, на мить заціпенів, стривожений своїми думками. Цар сказав: «Валтасаре, нехай не тривожить тебе ні сон, ні його значення». Валтасар відповів: «Пане мій, нехай цей сон буде для тих, хто тебе ненавидить, а його значення — для твоїх ворогів!»

²⁰Дерево, яке ти бачив, зросло й зміцніло, його верхівка сягала неба, і було воно видиме для всієї землі, ²¹з прекрасним листям і рясним плодом, з їжею для всіх; під ним жили дикі звірі, а в його гіллі гніздилися птахи небесні. ²²Це ти, царю: ти виріс і зміцнів; твоя велич зросла, сягнувши неба, а твоя влада — до країв землі.

²³А що цар бачив вартового, святого, який сходив із неба й казав: Зрубайте дерево, знищте його, але залиште в землі пень його коренів, скутий обручем із заліза та бронзи серед польової трави; нехай його зрошує небесна роса, а його частка буде з дикими звірями, доки не мине над ним сім часів, — ²⁴ось тлумачення, мій царю: на мого пана царя зійшов вирок Всевишнього, — ²⁵тебе проженуть від людей, і ти житимеш серед диких звірів, їстимеш траву, як воли, і зрошуватиме тебе небесна роса, доки не мине над тобою сім часів і ти не пізнаєш, що Всевишній панує над царством людей і дає його, кому забажає. ²⁶А наказ залишити пень і його корені в землі означає: твоє царство повернеться до тебе, щойно ти пізнаєш, що панує Небо. ²⁷Тож, царю, прийми мою пораду: відмовся від своїх гріхів через праведність, а від своїх беззаконь — через милосердя до вбогих, щоб тривав твій добробут.

Повалена гордість

²⁸Усе це спіткало царя Навуходоносора. ²⁹Через дванадцять місяців він прогулювався на даху царського палацу у Вавилоні.

³⁰Цар промовив: «Хіба це не великий Вавилон, який я збудував як царський дім своєю могутньою силою, на славу своєї величі?»

³¹Слова ще були в устах царя, коли з неба впав голос: «Царю Навуходоносоре, тобі сказано: царство відійшло від тебе. ³²Тебе проженуть від людей, і житимеш із дикими звірями, їстимеш траву, як віл. Мине над тобою сім часів, доки ти не пізнаєш, що Всевишній панує над царством людей і дає його, кому захоче».

³³Тієї ж миті це слово здійснилося над Навуходоносором: прогнаний від людей, він їв траву, як худоба, його тіло зрошувала небесна роса, аж поки його волосся не відросло, як орлине пір’я, а нігті — як пташині кігті.

Навуходоносор відновлений і впокорений

³⁴Коли ж ті дні скінчилися, я, Навуходоносор, підняв очі до неба, і мій розум повернувся до мене. Я благословив Всевишнього, прославив і вшанував Того, хто живе вічно, чия влада — вічна, а чиє царство триває з роду в рід.

³⁵Усі мешканці землі вважаються за ніщо, і він чинить за своєю волею серед небесного воїнства та серед мешканців землі; і ніхто не може стримати його руки чи сказати йому: «Що ти робиш?»

³⁶Тоді повернувся до мене мій здоровий глузд; моя велич і пишнота повернулися до мене на славу мого царства. Мої радники та вельможі шукали мене; я був відновлений над своїм царством, і додалося мені надзвичайної величі. ³⁷Тепер я, Навуходоносор, хвалю, звеличую і шаную Царя Небес, бо всі його діла правильні, а його шляхи справедливі; і тих, хто ходить у гордині, він може впокорити.