Євангеліє від Івана 5

5 ¹Після цього було юдейське свято, і Ісус пішов до Єрусалима. ²Біля Овечої брами в Єрусалимі є купальня з п’ятьма критими переходами, яку арамейською називають Віфезда. ^a a v2 Віфезда означає «дім милосердя» — влучна назва для місця, де Ісус зціляв. ³У них лежало безліч хворих — сліпих, кульгавих і паралізованих. ^b b v3 Найдавніші рукописи не містять тут вірша 4; пізніші списки додають: «Бо час від часу ангел сходив у купальню й збурював воду; і хто першим входив після збурення, одужував від будь-якої хвороби, яку мав.» ⁵Був там один чоловік, що хворів тридцять вісім років.

⁶Побачивши, що він лежить, і знаючи, що він уже довгий час отут, Ісус запитав: «Чи хочеш одужати?»

⁷Хворий відповів йому: «Пане, не маю нікого, хто опустив би мене в купальню, коли збурюється вода. Поки я йду, інший сходить переді мною.»

⁸Ісус сказав йому: «Встань, візьми свою постіль і ходи.»

⁹І відразу чоловік одужав, узяв свою постіль і пішов. А того дня була субота.

¹⁰Тож юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота — тобі не можна носити свою постіль.»

¹¹Він відповів їм: «Той, хто зцілив мене, сказав мені: „Візьми свою постіль і ходи.“»

¹²Вони запитали його: «Хто той чоловік, що сказав тобі: „Візьми й ходи“?»

¹³Але зцілений не знав, хто це був, бо Ісус зник у натовпі, що був там.

¹⁴Згодом Ісус знайшов його в храмі й сказав: «Ось ти одужав. Більше не гріши, щоб не сталося з тобою чогось гіршого.»

¹⁵Чоловік пішов і розповів юдеям, що то Ісус зцілив його.

Вони повстають проти нього

¹⁶І тому юдеї почали переслідувати Ісуса, бо він робив це в суботу.

¹⁷Але Ісус відповів їм: «Мій Отець працює дотепер, і я теж працюю.»

¹⁸Тому юдеї ще більше прагнули вбити його: він не тільки порушував суботу, а й називав нашого Отця своїм рідним Отцем, роблячи себе рівним йому. ^c c v18 Юдейські провідники правильно зрозуміли слова Ісуса: коли він називав нашого Отця своїм рідним Отцем, він заявляв про свою рівність нашому Отцеві. Решта розділу — це як Ісус захищає та пояснює це твердження.

¹⁹Тож Ісус сказав їм: «Істинно, істинно кажу вам: Син не може робити нічого сам від себе, а лише те, що бачить, як робить Отець. Що робить Отець, те саме робить і Син.

²⁰«Бо Отець любить Сина й показує йому все, що робить сам; і покаже йому діла ще більші за ці, щоб ви дивувалися. ²¹Бо як Отець воскрешає мертвих і дає життя, так і Син дає життя тому, кому хоче. ²²Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові, ²³щоб усі шанували Сина так, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, який послав його.

²⁴Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірить тому, хто послав мене, має вічне життя і на суд не прийде, а перейшов від смерті до життя. ²⁵Істинно, істинно кажу вам: настає час, і вже настав, коли мертві почують голос Сина нашого Отця, і ті, що почують, оживуть. ²⁶Бо як Отець має життя в самому собі, так дав і Синові мати життя в самому собі. ²⁷І дав йому владу чинити суд, бо він — Син Людський. ²⁸Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують його голос ²⁹і вийдуть: ті, що робили добро, — на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, — на воскресіння суду. ³⁰Сам від себе я не можу робити нічого. Як чую, так і суджу, і суд мій справедливий, бо шукаю не своєї волі, а волі Того, хто послав мене.

Свідчення про Сина

³¹«Якщо я свідчу сам про себе, то свідчення моє недійсне. ³²Є інший, хто свідчить про мене, і я знаю, що свідчення його про мене правдиве. ³³Ви посилали послів до Івана, і він засвідчив істину. ³⁴Не те щоб я приймав свідчення від людини, але кажу це, щоб ви спаслися. ³⁵Іван був світильником, що горів і світив, а ви хотіли недовго потішитися його світлом. ³⁶Але я маю свідчення більше за Іванове: діла, які дав мені мій Отець звершити, — ті самі діла, які я роблю, — свідчать про мене, що мій Отець послав мене. ³⁷І мій Отець, який послав мене, сам засвідчив про мене. Ви ніколи ні голосу його не чули, ні образу його не бачили, ³⁸і слова його не маєте, що перебувало б у вас, бо не вірите тому, кого він послав.

³⁹Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що в них маєте вічне життя, а вони ж свідчать про мене, ⁴⁰та ви не хочете прийти до мене, щоб мати життя. ⁴¹Я не приймаю слави від людей, ⁴²але я знаю вас, що любові нашого Отця не маєте в собі. ⁴³Я прийшов в ім’я мого Отця, і ви не приймаєте мене; якщо ж інший прийде у своє власне ім’я, того приймете. ⁴⁴Як ви можете вірити, коли приймаєте славу один від одного, а слави від єдиного Бога не шукаєте?

⁴⁵Не думайте, що я буду звинувачувати вас перед моїм Отцем. Звинувачує вас Мойсей, на якого ви покладали надію. ⁴⁶Бо якби ви вірили Мойсеєві, то вірили б і мені, адже він писав про мене. ⁴⁷Але якщо ви не вірите його писанням, то як повірите моїм словам?»