Євангеліє від Івана 20

20 ¹Рано-вранці першого дня тижня, коли ще було темно, Марія Магдалина прийшла до гробниці й побачила, що камінь відвалено від неї. ²Тож вона побігла до Симона Петра та до іншого учня, якого любив Ісус, і сказала їм: «Забрали Господа з гробниці, і ми не знаємо, куди його поклали».

³Тоді Петро й інший учень вирушили та попрямували до гробниці. ⁴Вони обидва бігли разом, але інший учень біг швидше за Петра й першим прибіг до гробниці. ⁵Нахилившись, він побачив лляні полотнини, що лежали там, але досередини не ввійшов. ⁶Услід за ним прийшов Симон Петро і ввійшов у гробницю; він побачив лляні полотнини, що лежали там, ⁷і хустину, що була на його голові, — вона лежала не разом із полотнинами, а окремо, згорнута в одному місці. ⁸Тоді й інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов; він побачив і повірив. ⁹Бо вони ще не розуміли Писання, що він має воскреснути з мертвих.

¹⁰Потім учні повернулися до себе додому. ¹¹А Марія стояла знадвору біля гробниці й плакала. Плачучи, вона нахилилася, щоб зазирнути в гробницю.

Мій Отець і ваш Отець

¹²І побачила двох ангелів у білому, що сиділи там, де лежало тіло Ісуса, — одного в головах, а другого в ногах. ¹³Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона відповіла: «Забрали мого Господа, і я не знаю, куди його поклали».

¹⁴Сказавши це, вона обернулася й побачила Ісуса, що стояв там, але не знала, що це Ісус.

¹⁵Ісус сказав їй: «Жінко, чому ти плачеш? Кого шукаєш?» Думаючи, що це садівник, вона сказала: «Пане, якщо ти його забрав, скажи мені, куди ти його поклав, і я заберу його».

¹⁶Ісус сказав їй: «Маріє». Вона обернулася й промовила до нього арамейською: «Раввуні!» (що означає „Учитель“).

¹⁷Ісус сказав їй: «Не тримайся за мене, бо я ще не піднявся до Отця. А йди до моїх братів і скажи їм: „Я піднімаюся до Отця мого й до Отця вашого“». ^a a v17 Ісус ретельно каже «Отець Мій і Отець ваш» — а не просто «наш Отець», — бо його Синівство вічне, а наше є даром відновлення, який він відкриває нам через своє воскресіння.

¹⁸Марія Магдалина пішла й розповіла учням: «Я бачила Господа», — та що він сказав їй усе це.

Мир вам

¹⁹Того вечора, першого дня тижня, коли двері, де були учні, були замкнені зі страху перед юдейськими провідниками, прийшов Ісус, став посеред них і сказав: «Мир вам».

²⁰Сказавши це, він показав їм свої руки та бік. Учні зраділи, побачивши Господа.

²¹Ісус знову сказав їм: «Мир вам. Як послав мене Отець, так і я посилаю вас». ²²Сказавши це, він дихнув на них і промовив їм: «Прийміть Святого Духа. ²³Кому простите гріхи, тому вони прощені; кому відмовите у прощенні, тому воно затримане».

Хоми не було з ними

²⁴А Хоми, одного з Дванадцятьох, званого Близнюком, не було з ними, коли приходив Ісус. ²⁵Інші учні раз у раз казали йому: «Ми бачили Господа!» Але він відповів їм: «Якщо не побачу на його руках слідів від цвяхів, не вкладу свого пальця туди, де були цвяхи, і не вкладу своєї руки в його бік, нізащо не повірю».

²⁶Через вісім днів його учні знову були в домі, і Хома з ними. Хоч двері були замкнені, прийшов Ісус, став посеред них і сказав: «Мир вам». ²⁷Потім він сказав Хомі: «Поклади сюди свій палець і поглянь на мої руки. Простягни свою руку й вклади її в мій бік. Облиш сумнів — повір».

²⁸Хома відповів йому: «Господь мій і Отець мій!»

²⁹Ісус сказав йому: «Ти повірив, бо побачив мене? Блаженні ті, що не бачили, а повірили».

Навіщо це написано

³⁰Багато інших ознак зробив Ісус перед своїми учнями, які не записані в цій книзі. ³¹А це написано, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син нашого Отця, і щоб, вірячи, мали життя в його ім’я.