Єремія 4

4 ¹«Якщо ти повернешся, Ізраїлю,» — каже наш Отець. — «то повернися до мене. Якщо відкинеш свої мерзоти від мого обличчя й не будеш вагатися, ²і якщо присягатимеш: „Як живе наш Отець,“ у правді, у справедливості та в праведності, то народи благословлятимуться в ньому, і ним будуть хвалитися.»

³Бо так каже наш Отець людям Юди та Єрусалиму: Розоріть свій переліг і не сійте між терням. ⁴Обріжтеся для нашого Отця; зніміть крайню плоть зі своїх сердець, люди Юди та мешканці Єрусалиму, — бо інакше мій гнів спалахне, мов вогонь, і палатиме, і ніхто не загасить його, через зло ваших учинків.

Лихо йде з півночі

⁵«Сповістіть про це в Юді, проголосіть у Єрусалимі й скажіть: „Засурміть у сурму по всій землі!“ Кричіть і промовляйте: „Зберіться, і тікаймо до укріплених міст!“ ⁶Підніміть знак у напрямку Сіону! Тікайте в безпечне місце, не зволікайте! Бо я наводжу лихо з півночі, велике руйнування.»

⁷Лев вийшов зі своєї хащі; губитель народів вирушив у путь. Він покинув своє місце, щоб обернути твою землю на пустку; твої міста впадуть у руїни, і не залишиться нікого, хто жив би в них. ⁸Тож одягніться в жалобний одяг, голосіть і ридайте, бо лютий гнів нашого Отця не відвернувся від нас.

⁹«Того дня,» — каже наш Отець. — «цар і його вельможі втратять мужність; священники будуть вражені, а пророки — приголомшені.»

¹⁰Тоді я сказав: «Ах, Владико Отче! Ти цілком обманув цей народ і Єрусалим: „Мир буде вам,“ — а меч сягає самого нашого горла.»

¹¹«Тоді цьому народові та Єрусалиму буде сказано: Пекучий вітер з голих пустельних висот дме на дочку мого народу — не щоб віяти, не щоб просіювати. ¹²Вітер, надто сильний для цього, приходить за моїм велінням. Тепер я виголошую свої присуди проти них.»

¹³Поглянь! Ворог насувається, мов хмари, його колісниці — наче вихор; його коні прудкіші за орлів. Горе нам — ми загинули! ¹⁴Єрусалиме, змий зло зі свого серця, щоб тобі спастися. Доки житимуть у тобі твої лихі думки? ¹⁵Бо голос сповіщає про це від Дана, проголошуючи лихо з пагорбів Єфрема.

¹⁶Попередьте народи, сповістіть Єрусалим: «Ті, що облягають, ідуть із далекого краю; вони підносять свій воєнний клич проти міст Юди. ¹⁷Вони оточують її, мов сторожі, що пильнують поле, бо вона збунтувалася проти мене,» — каже наш Отець. ¹⁸Твої дороги та твої вчинки накликали це на тебе. Це твоя погибель, і яка ж гірка вона, бо проймає аж до самого твого серця.

Пророк плаче за своїм народом

¹⁹Мій біль, мій біль! Я звиваюся в муках. О, стіни мого серця! Серце калатає в мені; я не можу мовчати, бо почув я звук сурми, воєнну тривогу. ²⁰Лихо за лихом сповіщається, бо вся земля спустошена. Умить зруйновано мої намети, покрови моїх наметів — за мить. ²¹Доки маю я бачити бойовий прапор і чути звук сурми?

²²«Бо мій народ нерозумний; вони не знають мене. Вони нетямущі діти, без розуміння. Вони вправні в чиненні зла, та не вміють робити добро.»

²³Глянув я на землю — і була вона безформна й порожня; і на небеса — а світла їхнього не стало. ²⁴Глянув я на гори — і вони тряслися; усі пагорби хиталися. ²⁵Глянув я — і не було нікого зовсім; усі птахи небесні відлетіли. ²⁶Глянув я — і родюча земля стала пустелею; усі її міста лежали в руїнах перед нашим Отцем, перед його лютим гнівом.

²⁷Бо так каже наш Отець: Уся земля буде спустошена, та я не знищу її цілком. ²⁸Через це земля сумуватиме, і небеса вгорі потемніють, бо я сказав, я вирішив; я не відступлю й не поверну назад від цього.

²⁹Від гуркоту вершників і лучників тікає кожне місто. Вони тікають у хащі і вилазять поміж скелі; кожне місто покинуте, і ніхто не живе в них. ³⁰А ти, спустошена, що ти робиш, вбираючись у багряницю, прикрашаючи себе золотими оздобами, підмальовуючи собі очі? Марно ти чепуришся. Твої коханці зневажають тебе; вони прагнуть тебе вбити. ³¹Бо почув я крик, мов у жінки в пологах, муку, мов у тієї, що народжує первістка, — крик дочки Сіону, що задихається, простягаючи свої руки: «Горе мені! Я вмираю перед убивцями.» ^a a v31 «Дочка Сіону» — це поетична назва Єрусалима.