Єремія 5

5 ¹«Пройдіть вулицями Єрусалима, погляньте тепер і зауважте! Пошукайте на його площах — якщо знайдете бодай одну людину, одну, що чинить справедливо й шукає правди, то помилую його. ²Навіть коли вони кажуть: „Як живе наш Отець“, — вони присягають неправдиво».

³Отче наш, хіба очі твої не шукають вірності? Ти вразив їх, та вони не відчули болю; Ти понищив їх, та вони відмовилися прийняти повчання. Вони зробили свої обличчя твердішими за скелю; вони відмовилися повернутися. ⁴Тоді я сказав: «Це лише бідні; вони нерозумні, бо не знають дороги нашого Отця, справедливих шляхів свого Отця». ⁵«Піду я до вельмож і поговорю з ними, бо вони напевно знають дорогу нашого Отця, справедливі шляхи свого Отця». Але й вони, усі вони, зламали ярмо; вони розірвали пута. ⁶Тому лев із лісу вразить їх, вовк із пустелі пошматує їх. Леопард чатує коло їхніх міст; кожного, хто вийде з них, роздеруть на шматки — бо численні їхні переступи, їхнім відступництвам немає ліку.

⁷«Чому я мав би помилувати тебе? Твої діти покинули мене й присягали тими, що не є богами. Я наситив їх, та вони чинили перелюб і юрбами ходили до домів розпусниць. ⁸Вони були, мов відгодовані, похітливі жеребці, кожен ірже до жінки свого ближнього. ⁹Хіба я не покараю їх за це? — каже наш Отець. — Хіба я не звершу суд над народом, як цей? ¹⁰Увійдіть між її виноградні лози й нищіть, але не винищуйте дощенту; позривайте її гілки, бо вони не належать нашому Отцеві. ¹¹Бо дім Ізраїля та дім Юди геть зрадили мене, — каже наш Отець».

¹²Вони говорили неправду про нашого Отця; казали: «Він нічого не зробить! Не спіткає нас лихо; не побачимо ні меча, ні голоду». ¹³Пророки — лише вітер; слова немає в них. Тож нехай станеться їм так!

¹⁴Тому так говорить Отець небесних воїнств: Через те, що ви сказали це слово, я зроблю мої слова у твоїх устах вогнем, а цей народ — дровами, і він пожере їх. ¹⁵Ось, я наводжу на вас народ іздалеку, о доме Ізраїля, — каже наш Отець, — народ витривалий, народ прадавній, народ, чиєї мови ти не знаєш, чийого мовлення ти не розумієш. ¹⁶«Їхній сагайдак — мов відкрита могила; усі вони — могутні воїни. ¹⁷Вони пожеруть твій урожай і твій хліб; пожеруть твоїх синів і твоїх дочок; пожеруть твої отари й твої череди; пожеруть твої виноградники й твої смоківниці. Мечем вони зруйнують твої укріплені міста, на які ти покладаєшся».

¹⁸Та навіть у ті дні, — каже наш Отець, — я не знищу вас дощенту. ¹⁹Коли спитають: «Чому наш Отець учинив нам усе це?» — скажи їм: «Як ви покинули мене й служили чужим богам у вашій землі, так служитимете чужинцям у землі не вашій».

²⁰«Сповістіть це в домі Якова; проголосіть у Юді: ²¹Слухай це, о народе безглуздий і нерозумний, що маєш очі, та не бачиш, що маєш вуха, та не чуєш:» ²²Хіба ви не боїтеся мене? — каже наш Отець. — Хіба ви не тремтите переді мною? Я поклав пісок за межу морю, вічну постанову, якої воно не перейде. Хоч вирують хвилі, вони не подолають; хоч ревуть, та не переступлять її. ²³А в цього народу серце вперте й непокірне; вони відступили й пішли своєю дорогою. ²⁴Вони не кажуть у серцях своїх: «Боймося нашого Отця, який дає дощ — осінній та весняний дощ у свою пору — який береже для нас призначені тижні жнив». ²⁵«Ваші провини відвернули ці благословення, а ваші гріхи втримали добро від вас. ²⁶Бо серед мого народу знаходяться нечестивці; вони чатують, мов птахолови в засідці; ставлять пастку, і саме людей вони ловлять. ²⁷Як клітка, повна птахів, так доми їхні повні обману; тому вони стали великими й багатими. ²⁸Вони розжиріли й загладшали; переповнені злими вчинками. Вони не боронять справи сиріт, щоб їм велося добре, і прав убогого не обстоюють». ²⁹Хіба я не покараю їх за це? — каже наш Отець. — Хіба я не звершу суд над народом, як цей? ³⁰«Жахлива й страшна річ сталася в краю: ³¹пророки пророкують неправду, а священники правлять власною владою; і народ мій любить це так. Та що робитимете ви, коли прийде кінець?»