2 Самуїла 13

13 ¹Після цього в Авесалома, сина Давида, була вродлива сестра на ім’я Тамара, і Амнон, син Давидів, покохав її. ²Амнон так мучився через свою сестру Тамару, що аж занедужав; вона ж була дівою, і він не бачив способу наблизитися до неї. ³Був у Амнона друг на ім’я Йонадав, син Шами, Давидового брата; і був той Йонадав дуже хитрий. ⁴Він запитав Амнона: «Чому ти такий змарнілий щоранку, сину царя? Хіба не розкажеш мені?» Амнон відповів: «Я кохаю Тамару, сестру мого брата Авесалома.»

⁵«Ляж у ліжко й удавай хворого, — сказав Йонадав. — А коли прийде твій батько провідати тебе, скажи йому: „Нехай, прошу, моя сестра Тамара погодує мене. Хай приготує їжу в мене на очах, щоб я їв з її руки“.»

⁶Амнон ліг і вдавав хворого. Коли цар прийшов провідати його, Амнон сказав: «Нехай прийде моя сестра Тамара й спече мені два коржі в мене на очах, щоб я поїв з її руки.»

⁷Давид послав до Тамари в палац, кажучи: «Піди до дому твого брата Амнона й приготуй йому їжу.» ⁸Тамара пішла до дому свого брата Амнона, де він лежав. Вона взяла тісто, замісила його, виліпила коржі в нього на очах і спекла їх. ⁹Потім узяла сковороду й подала йому, та він відмовився їсти. «Нехай усі вийдуть звідси», — сказав Амнон. І всі вийшли від нього. ¹⁰Амнон сказав Тамарі: «Принеси їжу до спальні, щоб я поїв з твоєї руки.» Тамара взяла коржі, які спекла, і принесла їх своєму братові Амнонові до спальні. ¹¹Коли ж вона піднесла їх, щоб він поїв, він схопив її й мовив: «Ходи, ляж зі мною, сестро моя.»

¹²«Ні, брате мій! — сказала вона. — Не силуй мене. Такого ніколи не роблять в Ізраїлі. Не чини цього ганебного вчинку. ¹³А я — куди подіну свою ганьбу? А ти — ти станеш, як один із ницих безумців Ізраїлю. Прошу, поговори з царем; він не відмовиться віддати мене тобі.»

¹⁴Та він не схотів слухати і, бувши сильнішим за неї, збезчестив її й ліг з нею. ¹⁵Потім Амнон зненавидів її великою ненавистю — більшою за любов, яку перед тим почував до неї. «Встань і забирайся!» — сказав він їй.

¹⁶«Ні, — відповіла вона, — прогнати мене — це ще гірше зло, ніж те, що ти вже вчинив мені.» Та він не схотів слухати.

¹⁷Він покликав свого слугу й сказав: «Виведи оцю жінку звідси геть і замкни за нею двері на засув.»

¹⁸На ній була довга оздоблена сукня, бо саме такі шати носили тоді царські доньки-діви. Слуга вивів її надвір і замкнув за нею двері на засув. ¹⁹Тамара посипала попелом свою голову й роздерла довгу оздоблену сукню, що була на ній. Поклавши руку на голову, вона пішла, голосно ридаючи дорогою. ²⁰Її брат Авесалом спитав: «Чи був із тобою Амнон, брат твій? Тепер мовчи, сестро моя; він же твій брат. Не бери цього до серця.» І жила Тамара покинутою в домі свого брата Авесалома.

²¹Коли ж цар Давид почув про все це, він дуже розгнівався. ²²Авесалом не казав Амнонові ні доброго, ні злого, бо зненавидів його за те, що той збезчестив його сестру Тамару.

Авесалом мститься за свою сестру Тамару

²³Через два повні роки в Авесалома були стрижії овець у Ваал-Гацорі, що біля Єфрема, і він запросив усіх царських синів. ²⁴Авесалом прийшов до царя й сказав: «Ось у твого слуги стрижії овець. Нехай цар і його слуги підуть зі мною.»

²⁵«Ні, сину мій, — відповів цар Авесаломові, — не варто нам усім іти, щоб не бути тобі тягарем.» І хоч Авесалом умовляв його, той не схотів іти, але поблагословив його.

²⁶Тоді Авесалом сказав: «Як ні, то нехай хоч брат мій Амнон піде з нами.» «Навіщо ж йому йти з тобою?» — запитав цар.

²⁷Та Авесалом наполягав, тож цар відпустив з ним Амнона й усіх царських синів. ²⁸Авесалом наказав своїм слугам: «Пильнуйте добре. Коли від вина звеселиться серце Амнона й я скажу: „Бийте Амнона“, тоді вбийте його. Не бійтеся. Хіба не я сам наказав вам? Будьте мужні й відважні.»

²⁹Слуги Авесалома вчинили з Амноном так, як наказав Авесалом. Тоді всі царські сини встали, кожен сів на свого мула й утік.

³⁰Коли вони були ще в дорозі, до Давида дійшла чутка: «Авесалом повбивав усіх царських синів, не лишилося жодного.»

³¹Цар устав, роздер свій одяг і ліг на землю; і всі його слуги стояли поруч із роздертим одягом. ³²Та Йонадав, син Шами, Давидового брата, озвався: «Нехай не думає мій пан, що повбивали всіх юнаків, царських синів. Загинув тільки Амнон. Бо Авесалом задумав це ще від того дня, коли той збезчестив його сестру Тамару. ³³Тож нехай мій пан, цар, не бере цього до серця, гадаючи, що всі царські сини загинули. Загинув тільки Амнон.»

³⁴Тим часом Авесалом утік. А юнак-вартовий звів очі й побачив безліч людей, що сходили дорогою по схилу гори позад нього. ³⁵Йонадав сказав цареві: «Ось царські сини прийшли. Сталося саме так, як казав твій слуга.» ³⁶Щойно він скінчив говорити, як прийшли царські сини й голосно заплакали; і цар, і всі його слуги теж заплакали дуже гірко.

³⁷Авесалом же втік і подався до Талмая, сина Амміуда, царя ґешурського. А Давид оплакував свого сина день у день. ³⁸Коли Авесалом утік і прийшов до Ґешура, він пробув там три роки. ³⁹І тужило серце царя Давида за Авесаломом, бо він утішився після смерті Амнона.