2 Самуїла 12

12 ¹Наш Отець послав Натана до Давида. Той прийшов і сказав: «У якомусь місті жили двоє чоловіків: один багатий, а другий бідний. ²У багатого було дуже багато отар і стад, ³а в бідного була тільки одна маленька овечка, яку він купив. Він вигодував її, і вона росла разом з ним та його дітьми. Їла з його тарілки, пила з його чаші, спала в його обіймах; була йому наче дочка. ⁴Прийшов до багатого подорожній, та той пошкодував узяти щось зі своєї отари чи стада, щоб почастувати гостя, який прийшов. Натомість він узяв овечку бідняка й приготував її для чоловіка, що завітав до нього.»

⁵Давид запалав великим гнівом на того чоловіка й сказав Натанові: «Як живий наш Отець, чоловік, який це зробив, заслуговує на смерть! ⁶Він мусить відшкодувати за овечку вчетверо, бо вчинив так і не мав жалю.»

⁷Тоді Натан сказав Давидові: «Ти той чоловік! Ось що каже наш Отець, Бог Ізраїля: Я помазав тебе царем над Ізраїлем і визволив тебе з руки Саула.

⁸«Я дав тобі дім твого володаря і дружин його в твої обійми, і дім Ізраїля та Юди. А якби цього було замало, Я додав би тобі ще більше. ⁹Чому ж ти знехтував моїм словом, чинячи зло в моїх очах? Урію хетита ти вразив мечем, його дружину взяв собі за жінку, а його самого вбив мечем аммонітян. ¹⁰Тож тепер меч ніколи не відступить від твого дому, бо ти знехтував мною і взяв собі за жінку дружину Урії хетита.

¹¹Ось що каже наш Отець: Я наведу на тебе біду з твого ж власного дому. На твоїх очах заберу твоїх дружин і віддам їх ближньому твоєму, і він лягатиме з ними серед білого дня. ¹²Ти вчинив це потай, а Я вчиню це перед усім Ізраїлем, серед білого дня.»

¹³Давид сказав Натанові: «Я згрішив перед нашим Отцем.» Натан відповів: «Наш Отець також зняв твій гріх; ти не помреш.»

¹⁴Та оскільки цим вчинком ти виявив глибоку зневагу до нашого Отця, син, що народився в тебе, помре. ¹⁵Потім Натан пішов додому. А наш Отець вразив дитину, яку дружина Урії народила Давидові, і вона тяжко занедужала. ¹⁶Давид благав нашого Отця за хлопчика. Він постив, заходив до себе й проводив ночі, лежачи на землі. ¹⁷Старійшини його дому стояли біля нього, щоб підняти його з землі, та він відмовлявся і не хотів їсти з ними. ¹⁸Сьомого дня дитина померла. Слуги Давида боялися сказати йому, що дитина мертва, бо казали: «Поки дитина була жива, ми говорили до нього, а він не слухав. Як же нам сказати, що дитина померла? Він може заподіяти собі лихо.»

¹⁹Та Давид побачив, що слуги його перешіптуються, і зрозумів, що дитина мертва. Тож запитав: «Чи дитина померла?» «Померла», — відповіли вони.

²⁰Давид підвівся з землі, умився, намастився олією і змінив свій одяг. Він пішов до дому нашого Отця й поклонився, потім повернувся додому і, на його прохання, йому подали їжу, і він поїв. ²¹Слуги його сказали: «Що це ти зробив? Поки дитина була жива, ти постив і плакав; а тепер, коли вона померла, ти встаєш і їси.»

²²Він відповів: «Поки дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: „Хто знає? Може, наш Отець змилується наді мною і дитина житиме.“ ²³А тепер вона мертва. Навіщо мені постити? Хіба я можу повернути її знову? Я піду до неї, але вона не повернеться до мене.»

²⁴Потім Давид утішив свою дружину Вірсавію. Він увійшов до неї і ліг з нею, і вона народила сина. Він назвав його Соломоном. Наш Отець полюбив його, ²⁵і послав звістку через пророка Натана, який назвав його Єдідія, заради нашого Отця. ^a a v25 Єдідія означає «улюблений нашого Отця» — це ім’я відлунює ту любов, яку наш Отець щойно поклав на дитину.

Давид здобуває Раббу

²⁶Тим часом Йоав воював проти Рабби аммонітян і здобув царське місто. ²⁷Йоав послав до Давида вісників: «Я воював проти Рабби і захопив її джерело води. ²⁸Тепер збери решту війська, обложи місто й візьми його. Інакше я візьму його сам, і воно буде назване моїм ім’ям.»

²⁹Давид зібрав усе військо, рушив на Раббу, напав на неї і взяв її. ³⁰Він зняв корону з голови їхнього царя — близько сімдесяти п’яти фунтів золота з оздобою з дорогоцінного каменя — і вона опинилася на голові Давида. Він виніс із міста велику здобич. ³¹Він вивів людей, які були там, і приставив їх до роботи пилками, залізними кирками та залізними сокирами, і поставив їх працювати біля цегляних печей. Так він вчинив з усіма містами аммонітян. Потім Давид і все військо повернулися до Єрусалима.