2 Самуїла 14

14 ¹Йоав, син Церуї, зрозумів, що серце царя тужить за Авесаломом. ²Йоав послав до Текоа і привів звідти мудру жінку. Він сказав їй: «Прошу, удай, що сумуєш: одягни жалобний одяг, не намащуйся олією і поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. ³Іди до царя і скажи йому ці слова». Йоав вклав ці слова в її уста.

⁴Жінка з Текоа прийшла до царя, впала обличчям до землі в поклоні і сказала: «Допоможи, царю!»

⁵Цар запитав її: «Що сталося?» Вона відповіла: «Я вдова; мій чоловік помер.

⁶У твоєї служниці було двоє синів. Вони побилися в полі, і нікому було розборонити їх, і один убив другого. ⁷Увесь рід повстав проти твоєї служниці, кажучи: „Видай того, хто вбив свого брата; ми скараємо його на смерть за брата, якого він убив, і знищимо також спадкоємця“. Вони хочуть погасити мою останню жаринку, не залишивши моєму чоловікові ні імені, ні нащадка на землі».

⁸Цар сказав жінці: «Іди додому, а я дам розпорядження щодо тебе».

⁹Жінка з Текоа сказала цареві: «Мій пане царю, нехай провина буде на мені і на домі мого батька; а цар і його престол нехай будуть невинні».

¹⁰Цар сказав: «Хто заговорить до тебе, приведи його до мене — і він більше тебе не зачепить».

¹¹Вона сказала: «Прошу, нехай цар згадає твого Отця, щоб месник за кров не примножував більше пролитої крові і щоб мій син не загинув». Він сказав: «Як живий наш Отець, жодна волосина з голови твого сина не впаде на землю». ^a a v11 Месник за кров — це родич, на якого за звичаєм покладався обов’язок скарати того, хто вбив члена родини.

¹²Жінка сказала: «Прошу, дозволь твоїй служниці сказати слово моєму панові цареві». Він сказав: «Говори».

¹³Жінка сказала: «Чому ж ти задумав таке проти народу нашого Отця? Кажучи це, цар засуджує самого себе, бо не повернув свого вигнанця. ¹⁴Усі ми неодмінно помремо, як вода, розлита по землі, якої вже не зібрати. Але наш Отець не забирає життя — він задумує способи, щоб вигнанець не був відлучений від нього. ^b b v14 Навіть тут наш Отець показаний таким, що вигадує способи повернути вигнанця додому, а не забрати життя, — те саме серце, яке переслідує кожного вигнанця, щоб повернути його до себе. ¹⁵Отож я прийшла сказати це моєму панові цареві, бо люди налякали мене. Твоя служниця подумала: „Нехай я скажу цареві; можливо, він виконає прохання своєї служниці. ¹⁶Можливо, цар послухає і врятує свою служницю від руки чоловіка, що хоче відлучити і мене, і мого сина від спадщини нашого Отця“». ¹⁷Твоя служниця подумала: «Нехай слово мого пана царя принесе спокій, бо мій пан цар — як ангел нашого Отця, що розрізняє добро і зло. Нехай твій Отець буде з тобою».

¹⁸Цар сказав жінці: «Не приховуй від мене нічого, про що я тебе запитаю». Вона відповіла: «Нехай говорить мій пан цар».

¹⁹Цар запитав: «Чи не Йоавова рука в усьому цьому?» Жінка відповіла: «Як ти живий, мій пане царю, ніхто не може ухилитися ні праворуч, ні ліворуч від того, що сказав мій пан цар. Твій слуга Йоав наказав мені; він вклав усі ці слова в уста твоєї служниці.

²⁰Твій слуга Йоав зробив це, щоб змінити вигляд справи. Але мій пан мудрий, як ангел нашого Отця, і знає все, що діється на землі».

²¹Тоді цар сказав Йоавові: «Гаразд, я зроблю це. Іди, поверни юнака Авесалома».

²²Йоав упав обличчям до землі, вклонився і благословив царя. «Сьогодні твій слуга знає, що знайшов ласку в твоїх очах, мій пане царю, — сказав він, — бо цар виконав прохання свого слуги».

²³Тож Йоав устав, пішов до Гешура і привів Авесалома назад до Єрусалима. ²⁴Цар сказав: «Нехай іде до свого дому, але мого обличчя нехай не бачить». Тож Авесалом пішов до свого дому і не бачив царського обличчя. ²⁵У всьому Ізраїлі не було чоловіка, якого так вихваляли б за вроду, як Авесалома; від підошви ноги до маківки голови не було в нього вади. ²⁶Щоразу, коли він стриг свою голову — а стриг він її щороку, бо волосся ставало важким для нього, — він важив волосся своєї голови: близько п’яти фунтів за царською мірою. ²⁷В Авесалома народилося троє синів і дочка на ім’я Тамара. Вона була вродливою жінкою.

²⁸Авесалом прожив у Єрусалимі два повні роки, не бачачи царського обличчя. ²⁹Авесалом послав по Йоава, щоб просити його заступитися перед царем, але Йоав не захотів прийти до нього. Він послав ще раз, удруге, але Йоав знову не захотів прийти. ³⁰Авесалом сказав своїм слугам: «Дивіться, Йоавове поле межує з моїм, і в нього там ячмінь. Ідіть і підпаліть його». Тож слуги Авесалома підпалили те поле.

³¹Йоав устав, пішов до дому Авесалома і запитав: «Чому твої слуги підпалили моє поле?»

³²Авесалом відповів Йоавові: «Я посилав до тебе сказати: „Прийди сюди, щоб я послав тебе спитати царя, навіщо я прийшов з Гешура — краще б я лишався там“. А тепер дай мені побачити обличчя царя; і якщо я в чомусь винен, нехай уб’є мене».

³³Йоав пішов до царя і розповів йому. Цар покликав Авесалома, і той увійшов та вклонився обличчям до землі перед ним. Тоді цар поцілував Авесалома.