Псалми 78 (77)

78 ¹Слухай, народе мій, повчання моє; прихили вухо своє до слів моїх уст.

²Відкрию вуста свої притчею; виллю загадки прадавніх днів, ^a a v2 Матвій розповідає нам, що це сповнилося, коли Ісус навчав притчами, відкриваючи те, що було приховане від початку світу. ³те, що ми чули й пізнали, що розповіли нам наші батьки. ⁴Не приховаємо цього від їхніх дітей, але розповімо наступному поколінню хвалу нашого Отця, його могутність і дива, що він учинив. ⁵Він установив свідчення в Якові і дав закон в Ізраїлі, який заповів нашим батькам навчати дітей своїх, ⁶щоб знало наступне покоління, діти, яким ще належить народитися, і підвелися вони, і розповіли дітям своїм, ⁷щоб покладали надію свою на нашого Отця і не забували діл його, але берегли заповіді його, ⁸і не були, як батьки їхні, покоління вперте й непокірне, покоління, чиє серце не було вірне, чий дух не був відданий нашому Отцеві.

⁹Сини Єфремові, озброєні, з луками в руках, відступили в день битви. ¹⁰Вони не зберегли заповіту нашого Отця й відмовилися жити за його законом. ¹¹Вони забули те, що він учинив, дива, які він їм показав. ¹²На очах у батьків їхніх творив він дива, у землі єгипетській, у краю Цоану. ^b b v12 Цоан — стародавнє царське місто в дельті Нілу в Єгипті, яке також називали Таніс. ¹³Він розділив море й провів їх; він підняв води, мов стіну. ¹⁴Удень він вів їх хмарою, а цілу ніч — вогняним світлом. ¹⁵Він розколов скелі в пустелі і напоїв їх рясно, наче з безодні. ¹⁶Він вивів потоки зі скелі й пустив воду, щоб текла, мов ріки.

¹⁷Та вони знову грішили проти нього, повставали проти Всевишнього, нашого Отця, у посушливому краю. ¹⁸Вони випробовували нашого Отця в серці своєму, вимагаючи їжі, якої жадали. ¹⁹Вони говорили проти нашого Отця, кажучи: «Чи може Бог накрити стіл у пустелі? ²⁰Так, він ударив скелю, і ринула вода, і потоки розлилися. Та чи може він дати й хліб чи приготувати м’ясо для народу свого?» ²¹Тому, коли наш Отець почув це, розгнівався він; вогонь спалахнув проти Якова, і гнів його піднявся на Ізраїль, ²²бо не вірили вони в нашого Отця й не покладалися на спасіння його. ²³Та він повелів небесам угорі і відчинив двері небес; ²⁴він проливав на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне. ²⁵Люди їли хліб ангелів; він послав їм їжі вдосталь. ²⁶Він здійняв східний вітер у небесах і силою своєю пригнав вітер південний. ²⁷Він дощем послав на них м’ясо, як пил, крилатих птахів, як пісок морський; ²⁸він зронив їх посеред їхнього табору, довкола їхніх наметів. ²⁹Вони їли й наситилися, бо він дав їм те, чого жадали. ³⁰Та перш ніж вони вгамували жадобу свою, коли їжа ще була в їхніх устах, ³¹піднявся гнів нашого Отця на них; він убив найміцніших з-поміж них і вразив юнаків Ізраїлю.

³²Попри все це вони й далі грішили; попри дива його не повірили. ³³Тож він обірвав дні їхні марнотою і роки їхні — раптовим жахом. ³⁴Коли він убивав їх, вони шукали його; каялися й ревно шукали нашого Отця. ³⁵Вони згадували, що наш Отець — їхня скеля, Всевишній — їхній відкупитель. ³⁶Та вони лестили йому устами своїми, язиками своїми брехали йому; ³⁷серця їхні не були вірні йому, і не були вони віддані заповітові його. ³⁸Але він, повний милосердя, прощав їхній гріх і не знищив їх. Знову й знову стримував він гнів свій і не виливав усієї люті своєї. ³⁹Він пам’ятав, що вони лише тіло, подих, що минає й не вертається.

⁴⁰Як часто вони повставали проти нього в пустелі і засмучували його в безлюдній землі! ⁴¹Знову й знову вони випробовували нашого Отця і гнівили Святого Ізраїлевого. ⁴²Вони не пам’ятали сили його, дня, коли він визволив їх від гнобителя, ⁴³коли являв знамення свої в Єгипті, дива свої — у краю Цоану. ⁴⁴Він перетворив їхні ріки на кров, і не могли вони пити з потоків своїх. ⁴⁵Він наслав рої мух, що жерли їх, і жаб, що спустошували їх. ⁴⁶Він віддав урожай їхній гусені, а жниво їхнє — сарані. ⁴⁷Він побив виноградники їхні градом, а смоківниці їхні — морозом. ⁴⁸Він віддав худобу їхню градові, а отари їхні — блискавкам. ⁴⁹Він вилив на них палючий гнів свій — лють, обурення й лихо — загін ангелів-згубників. ⁵⁰Він проклав стежку гніву своєму; не вберіг їх від смерті, а віддав життя їхнє морові. ⁵¹Він убив усіх первістків єгипетських, первоплід сили їхньої в наметах Хама. ^c c v51 Намети Хама — поетична назва Єгипту; Хам був сином Ноя і предком єгиптян. ⁵²А свій народ він вивів, мов овець, і вів їх, мов отару, у пустелі. ⁵³Він вів їх безпечно, тож не боялися вони, а ворогів їхніх поглинуло море. ⁵⁴Він привів їх до святих меж своїх, до гори, яку здобула правиця його. ⁵⁵Він прогнав народи перед ними, поділив спадщину їхню мірною линвою і оселив племена Ізраїлеві в наметах їхніх.

⁵⁶Та вони випробовували нашого Отця, Всевишнього, і повставали проти нього, і не берегли постанов його. ⁵⁷Вони відступили й були невірні, як батьки їхні; скривилися, мов лук оманливий. ⁵⁸Вони гнівили його висотами своїми і будили ревнощі його ідолами своїми. ^d d v58 Висоти — святилища на пагорбах, де Ізраїль поклонявся чужим богам, що було заборонено законом Божим. ⁵⁹Коли наш Отець почув це, він розгнівався і цілковито відкинув Ізраїль. ⁶⁰Він покинув скинію в Шіло, намет, де він перебував серед людей. ⁶¹Він віддав силу свою в полон, славу свою — в руки ворога. ⁶²Він віддав народ свій мечу і розгнівався на спадщину свою. ⁶³Вогонь пожер юнаків їхніх, а дівчата їхні не мали весільної пісні. ⁶⁴Священники їхні полягли від меча, а вдови їхні не могли й плакати.

⁶⁵Тоді Всевладний Отець прокинувся, мов зі сну, мов воїн, збуджений від вина. ⁶⁶Він відігнав ворогів своїх і вкрив їх вічною ганьбою. ⁶⁷Він відкинув намет Йосипа і не вибрав племені Єфремового; ⁶⁸а вибрав плем’я Юдине, гору Сіон, яку полюбив. ⁶⁹Він збудував святилище своє, мов висоти, мов землю, яку утвердив навіки. ⁷⁰Він вибрав Давида, слугу свого, і взяв його з овечих загонів; ⁷¹від овець, що годували ягнят, він привів його, щоб пасти Якова, народ свій, Ізраїль, спадщину свою. ⁷²І пас він їх із щирістю серця і вів їх умілими руками. ^e e v72 Давид, цар-пастир, вказує наперед на Ісуса, сина Давидового й доброго пастиря, який веде народ свій вірним серцем.