Буття 44

44 ¹Тоді він наказав своєму управителеві дому: «Наповни мішки цих людей їжею, скільки вони можуть унести, і поклади срібло кожного при отворі його мішка. ²А мою чашу, срібну чашу, поклади в отвір мішка наймолодшого разом із його грошима за зерно». І зробив той, як сказав Йосип. ³Щойно розвиднілося, тих людей відпустили разом з їхніми ослами. ⁴Вийшли вони з міста, та не встигли ще далеко відійти, як Йосип сказав своєму управителеві: «Поженися за тими людьми. А коли наздоженеш їх, запитай: „Чому ви відплатили злом за добро? ⁵Хіба це не та чаша, з якої п’є мій пан і якою він ворожить? Зле ви вчинили“». ⁶Коли він наздогнав їх, то переказав їм ці слова.

⁷Вони відповіли: «Чому мій пан говорить такі слова? Твої раби ніколи не вчинили б такого. ⁸Поглянь, срібло, яке ми знайшли при отворах наших мішків, ми принесли тобі назад із Ханаану. Як же ми могли б украсти срібло чи золото з дому твого пана? ⁹У кого з твоїх рабів знайдеться вона, той нехай помре, а ми станемо рабами мого пана».

¹⁰Він сказав: «Добре, нехай буде, як ви кажете. У кого знайдеться вона, той стане моїм рабом, а решта з вас невинні».

¹¹Тоді кожен швидко спустив свій мішок на землю, і кожен відкрив свій мішок. ¹²Він обшукав, почавши від найстаршого й закінчивши наймолодшим, і чашу знайдено в мішку Веніаміна. ¹³Тоді вони роздерли свій одяг, і кожен нав’ючив свого осла, і повернулися до міста.

¹⁴Коли Юда та його брати прийшли до дому Йосипа, він був ще там, і вони впали перед ним на землю. ¹⁵Йосип сказав їм: «Що це ви наробили? Хіба ви не знаєте, що такий чоловік, як я, напевно вміє ворожити?»

¹⁶Юда відповів: «Що нам сказати моєму панові? Що нам говорити? Як нам виправдатися? Наш Отець викрив провину твоїх рабів. Ось ми раби мого пана — і ми, і той, у кого в руці знайдено чашу». ^a a v16 Юда впізнає руку нашого Отця, що викриває давно приховану провину за продаж Йосипа, і веде братів до покаяння.

¹⁷Але він сказав: «Я ніколи не вчинив би такого. Лише той чоловік, у кого в руці знайдено чашу, стане моїм рабом. А решта з вас ідіть із миром до свого батька».

¹⁸Тоді Юда підійшов ближче й сказав: «Благаю, мій пане, дозволь твоєму рабові сказати тобі слово. І не гнівайся на твого раба, бо ти як сам фараон.

¹⁹Мій пан запитав своїх рабів: „Чи є у вас батько або брат?“ ²⁰Ми відповіли моєму панові: „Є у нас старий батько й син, народжений йому на старість. Його брат помер; він один залишився з дітей своєї матері, і батько його любить“. ²¹Тоді ти сказав своїм рабам: „Приведіть його до мене, щоб я сам на нього подивився“. ²²Ми сказали моєму панові: „Хлопець не може покинути свого батька, бо якщо покине, то батько його помре“. ²³Ти ж сказав своїм рабам: „Якщо ваш наймолодший брат не прийде з вами, то більше не побачите мого обличчя“. ²⁴Коли ми повернулися до мого батька, твого раба, то переказали йому слова, які ти сказав. ²⁵А коли наш батько сказав: „Ідіть знову, купіть нам трохи їжі“, ²⁶ми сказали: „Ми не можемо піти. Якщо наш наймолодший брат піде з нами, тоді підемо. Бо не можемо побачити обличчя того чоловіка, якщо з нами не буде нашого наймолодшого брата“. ²⁷Тоді твій раб, мій батько, сказав нам: „Ви знаєте, що моя дружина народила мені двох синів. ²⁸Один пішов від мене, і я сказав: «Напевно, розірваний на шматки»; і відтоді я не бачив його. ²⁹Якщо й цього заберете від мене, і спіткає його біда, то зведете мою сивину в журбі до могили. ³⁰Тож коли я прийду до твого раба, мого батька, а хлопця не буде з нами, — адже його життя пов’язане з життям хлопця, — ³¹то, побачивши, що хлопця немає, він помре, і твої раби зведуть твого раба, нашого батька, у смутку до могили“. ³²Адже твій раб поручився за хлопця перед моїм батьком, кажучи: „Якщо не приведу його до тебе назад, то нестиму провину перед моїм батьком усе своє життя“. ³³Тож благаю, нехай твій раб залишиться рабом мого пана замість хлопця, а хлопець нехай повернеться зі своїми братами. ^b b v33 Юда віддає власне життя замість Веніаміна — перше в каноні заміщення, здійснене сином Ізраїля. Ісус, Лев із племені Юди, сповнює цей образ, беручи на себе наше місце на хресті. ³⁴Бо як я повернуся до свого батька без хлопця? Я не зміг би дивитися на лихо, яке спіткало б мого батька».