Євангеліє від Луки 8

Розділ 8.

8 ¹Невдовзі після того він ходив містами й селами, проповідуючи та звіщаючи добру новину про Царство нашого Отця. З ним були дванадцятеро, ²а також деякі жінки, зцілені від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло семеро демонів, ³Йоанна, дружина Хузи, управителя Ірода, Сусанна й багато інших, які підтримували їх зі своїх статків.

⁴Коли зібрався великий натовп і до нього сходилися люди з кожного міста, він розповів притчу:

⁵«Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І коли сіяв, одне впало при дорозі, було потоптане, і птахи небесні склювали його. ⁶Інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи. ⁷Інше впало між терни, і терни, розрісшись разом із ним, заглушили його. ⁸А інше впало на добру землю, виросло й дало стократний урожай». Кажучи це, він вигукнув: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»

⁹Учні запитали його, що означає ця притча.

¹⁰Він відповів: «Вам дано знати таємниці Царства нашого Отця, а іншим — у притчах, щоб вони, „дивлячись, не бачили й, слухаючи, не розуміли“».

¹¹«Ось що означає ця притча: зерно — це слово нашого Отця. ¹²Ті, що при дорозі, — це ті, хто слухає; потім приходить диявол і забирає слово з їхніх сердець, щоб вони не увірували й не спаслися. ¹³Ті, що на камені, — це ті, хто, почувши слово, приймають його з радістю, але не мають кореня; вони вірять якийсь час, а в час випробування відпадають. ¹⁴А що впало між терни — це ті, хто слухає, але, йдучи своєю дорогою, задихаються від життєвих турбот, багатства й насолод, і їхній плід ніколи не достигає. ¹⁵А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши слово чистим і добрим серцем, твердо тримають його й приносять плід у терпінні».

Світло, яке неможливо сховати

¹⁶«Ніхто, засвітивши світильник, не накриває його посудиною й не ставить під ліжко, а ставить на підставку, щоб ті, хто входить, бачили світло. ¹⁷Бо немає нічого прихованого, що не стало б явним, ані таємного, що не стало б відомим і не вийшло б на світло. ¹⁸Тож зважайте, як ви слухаєте, бо хто має, тому дасться більше; а хто не має, у того забереться й те, що він думає, ніби має».

Родина нашого Отця

¹⁹Прийшли до нього його мати й брати, але не могли підійти до нього через натовп. ²⁰І йому переказали: «Твоя мати й твої брати стоять надворі й хочуть тебе бачити».

²¹Але він відповів їм: «Моя мати й мої брати — це ті, хто слухає слово нашого Отця й виконує його».

Ісус наказує бурі

²²Одного дня він зі своїми учнями зайшов у човен і сказав їм: «Переправмося на той бік озера». І вони відпливли.

²³Коли вони пливли, він заснув. І налетів на озеро буревій; човен заливало водою, і вони опинилися в небезпеці. ²⁴Вони підійшли, розбудили його й кажуть: «Наставнику, Наставнику, ми гинемо!» А він, прокинувшись, наказав вітрові й розбурханій воді; вони вщухли, і настала тиша. ²⁵Він спитав їх: «Де ваша віра?» А вони, злякані й здивовані, казали один одному: «Хто ж це такий, що навіть вітрам і воді наказує, і вони слухаються його?»

Чоловік, звільнений від Легіону

²⁶Потім вони припливли до землі ґерасинців, що навпроти Галілеї. ²⁷Коли Ісус ступив на землю, його зустрів один чоловік із міста, одержимий демонами. Він уже довгий час не носив одягу й жив не в домі, а серед гробниць. ²⁸Побачивши Ісуса, він закричав, упав перед ним і голосно промовив: «Що тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!» ²⁹Бо Ісус наказав нечистому духові вийти з того чоловіка. Той дух часто хапав його, і хоч його стерегли, зв’язаного ланцюгами й кайданами, він розривав пута, і демон гнав його в пустелю.

³⁰Ісус спитав його: «Як тебе звати?» Він відповів: «Легіон», бо в нього ввійшло багато демонів.

³¹І вони благали його, щоб не наказував їм іти в безодню.

³²А там на схилі гори паслося велике стадо свиней. Демони благали його дозволити їм увійти в свиней, і він дозволив. ³³І демони, вийшовши з того чоловіка, увійшли у свиней, і стадо кинулося з кручі в озеро й потонуло.

³⁴Побачивши, що сталося, пастухи повтікали й розповіли про це в місті та по селах. ³⁵Люди вийшли подивитися, що сталося. Прийшовши до Ісуса, вони побачили чоловіка, з якого вийшли демони, — він сидів біля ніг Ісуса, одягнений і при здоровому розумі, — і їх охопив страх. ³⁶А ті, хто бачив це, розповіли їм, як було зцілено одержимого. ³⁷І весь народ ґерасинського краю просив його відійти від них, бо великий страх охопив їх. Тож він зайшов у човен і повернувся назад. ³⁸А чоловік, з якого вийшли демони, благав, щоб бути з ним, але Ісус відіслав його, кажучи:

³⁹«Повернися додому й розкажи, як багато зробив для тебе наш Отець». І той пішов, звіщаючи по всьому місту, як багато зробив для нього Ісус.

Зцілена й воскрешена вірою

⁴⁰Коли ж Ісус повернувся, натовп зустрів його, бо всі чекали на нього. ⁴¹І прийшов чоловік на ім’я Яір, начальник синагоги. Він упав Ісусові до ніг і благав його зайти до свого дому, ⁴²бо мав єдину дочку, років дванадцяти, яка вмирала. І коли Ісус ішов, натовпи тиснулися до нього. ⁴³А одна жінка дванадцять років страждала на кровотечу; вона витратила на лікарів усе своє майно, але ніхто не зміг її зцілити. ⁴⁴Підійшовши ззаду, вона доторкнулася до китиці його плаща, і кровотеча її одразу спинилася.

⁴⁵Ісус спитав: «Хто доторкнувся до мене?» Коли ж усі заперечували, Петро сказав: «Наставнику, натовпи оточують тебе й тиснуться до тебе».

⁴⁶Але Ісус сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я відчув, що з мене вийшла сила».

⁴⁷Жінка, побачивши, що не втаїться, підійшла, тремтячи, упала перед ним і призналася перед усіма, чому доторкнулася до нього і як одразу зцілилася.

⁴⁸А він сказав їй: «Дочко, твоя віра зцілила тебе; іди з миром».

⁴⁹Коли він ще говорив, прийшов хтось із дому начальника синагоги й сказав: «Твоя дочка померла; не турбуй більше Вчителя».

⁵⁰Але Ісус, почувши це, відповів йому: «Не бійся, тільки віруй, і вона буде спасена».

⁵¹Прийшовши до дому, він не дозволив нікому ввійти з ним, окрім Петра, Йоана та Якова, а також батька й матері дитини.

⁵²Усі плакали й голосили за нею, але він сказав: «Не плачте, бо вона не померла, а спить».

⁵³І вони сміялися з нього, бо знали, що вона померла.

⁵⁴А він, узявши її за руку, голосно промовив: «Дитино, встань!»

⁵⁵І дух її повернувся, і вона одразу встала. Він звелів дати їй чогось поїсти. ⁵⁶Її батьки були вражені, але він наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося.