Євангеліє від Луки 7

7 ¹Коли він закінчив говорити все це до людей, то ввійшов до Капернаума. ²Був у одного сотника слуга, дорогий йому, який захворів і вже був при смерті. ³Почувши про Ісуса, сотник послав до нього юдейських старійшин, просячи, щоб прийшов і зцілив його слугу. ⁴Прийшовши до Ісуса, вони настійно благали: він гідний того, щоб ти зробив це для нього, ⁵бо він любить наш народ і сам збудував нам синагогу. ⁶Ісус пішов з ними. Він був уже майже біля дому, коли сотник послав друзів сказати: «Господи, не турбуй себе — я не гідний, щоб ти ввійшов під мій дах. ⁷Тому я й не наважився сам прийти до тебе. Але скажи лише слово, і нехай мій слуга одужає. ⁸Бо я теж людина підвладна, і маю під собою воїнів. Кажу одному: „Іди“ — і він іде; іншому: „Прийди“ — і він приходить; а слузі своєму: „Зроби це“ — і він робить.»

⁹Почувши це, Ісус здивувався з нього, обернувся до натовпу, що йшов за ним, і сказав: «Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри.»

¹⁰А коли посланці повернулися до дому, то знайшли слугу здоровим.

Ісус повертає до життя сина вдови

¹¹Невдовзі після цього він пішов до міста, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні та великий натовп. ¹²Коли він наблизився до міської брами, саме виносили померлого — єдиного сина у його матері, а вона була вдовою; і великий натовп з міста був із нею.

¹³Коли Господь побачив її, то змилосердився над нею і сказав: «Не плач.» ¹⁴Він підійшов і торкнувся мар; ті, хто ніс, зупинилися, і він сказав: «Юначе, кажу тобі, встань.»

¹⁵І померлий сів та почав говорити, і Ісус віддав його матері.

¹⁶Усіх охопив страх, і вони прославляли нашого Отця: «Великий пророк з’явився серед нас!» «Наш Отець навідав свій народ!» ¹⁷І ця звістка про нього розійшлася по всій Юдеї та по всьому навколишньому краю.

Іван запитує: Чи Ти Той Самий?

¹⁸Учні Івана розповіли йому про все це. Тоді Іван покликав двох своїх учнів ¹⁹і послав їх до Господа запитати: «Чи ти той, хто має прийти, чи нам чекати іншого?» ²⁰Коли ці чоловіки прийшли до нього, то сказали: «Іван Хреститель послав нас до тебе запитати: „Чи ти той, хто має прийти, чи нам чекати когось іншого?“»

²¹Саме тоді він зцілив багатьох від недуг, хвороб та злих духів і багатьом сліпим дарував зір.

²²Він відповів їм: «Ідіть і розкажіть Іванові, що ви бачили й чули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, а вбогим звіщається добра звістка. ²³І блаженний той, хто не спокуситься через мене.»

²⁴Коли посланці Івана відійшли, Ісус почав говорити до натовпу про Івана: «Що ви виходили дивитися в пустелю? Очеретину, що гойдається на вітрі? ²⁵Що ж тоді ви виходили побачити? Людину, вдягнену в м’який одяг? Та ось ті, хто вбирається пишно й живе в розкошах, перебувають у царських палацах. ²⁶Але що ви виходили побачити — пророка? Так, кажу вам: навіть більше, ніж пророка. ²⁷Це той, про кого говорить Писання: „Ось я посилаю перед тобою свого вісника, який приготує твою дорогу перед тобою.“

²⁸Кажу вам: серед народжених жінками немає більшого за Івана — та найменший у Царстві нашого Отця більший за нього.»

²⁹(Коли весь народ, навіть збирачі податків, почули це, то визнали нашого Отця справедливим, бо прийняли Іванове хрещення, ³⁰а фарисеї та законники відкинули намір нашого Отця щодо себе, бо не хрестилися в нього.).

³¹«З чим же мені порівняти людей цього покоління, і на кого вони схожі? ³²Вони подібні до дітей, що сидять на базарі й гукають одне до одного: „Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали жалобних пісень, а ви не плакали.“ ³³Бо прийшов Іван Хреститель, що не їв хліба й не пив вина, і ви кажете: „Він має демона.“ ³⁴Прийшов Син Людський, що їсть і п’є, і ви кажете: „Ось ненажера й п’яниця, приятель збирачів податків та грішників!“ ³⁵Однак мудрість виправдана всіма своїми дітьми.» ^a a v35 Мудрість доводить себе тим, що породжує, — зцілення та добра звістка Ісуса показують, ким він є насправді.

Багато прощено — вона багато полюбила

³⁶Один фарисей запросив його поїсти разом; він увійшов до дому фарисея й сів за стіл. ³⁷А одна жінка в тому місті, грішниця, дізнавшись, що він сидить за столом у домі фарисея, принесла алебастрову посудину з миром. ³⁸Ставши позаду біля його ніг і плачучи, вона почала обливати його ноги сльозами, витирати їх своїм волоссям, цілувати його ноги й намащувати їх миром. ³⁹Побачивши це, фарисей, що запросив його, подумав собі: «Якби він був пророком, то знав би, хто торкається до нього і яка це жінка, — що вона грішниця.»

⁴⁰Ісус сказав йому у відповідь: «Симоне, я маю щось тобі сказати.» А той відповів: «Говори, Учителю.»

⁴¹«В одного лихваря було двоє боржників. Один був винен п’ятсот динаріїв, а інший — п’ятдесят. ⁴²А що вони не мали чим віддати, він простив борг обом. То хто ж із них більше полюбить його?»

⁴³Симон відповів: «Гадаю, той, кому він простив більший борг.» Ісус сказав йому: «Ти розсудив правильно.»

⁴⁴І, обернувшись до жінки, він сказав Симонові: «Чи бачиш цю жінку? Я ввійшов у твій дім — ти не дав води на мої ноги, а вона сльозами облила мої ноги й витерла їх своїм волоссям. ⁴⁵Ти не привітав мене цілунком, а вона, відколи я ввійшов, не перестає цілувати мої ноги. ⁴⁶Ти не намастив моєї голови олією, а вона миром намастила мої ноги. ⁴⁷Тому кажу тобі: прощаються її численні гріхи, бо вона багато полюбила. А кому мало прощається, той мало любить.» ⁴⁸А їй сказав: «Твої гріхи прощаються.»

⁴⁹Тоді ті, що сиділи за столом разом з ним, почали питати одне одного: «Хто це такий, що навіть гріхи прощає?»

⁵⁰А жінці сказав: «Твоя віра спасла тебе; іди з миром.»