Єремія 31

31 ¹«Того часу, — каже наш Отець, — Я буду Отцем усім родинам Ізраїлевим, і вони будуть моїми дітьми».

²Так говорить наш Отець: Народ, що вцілів від меча, знайшов милість у пустелі; Ізраїль ішов знайти спокій.

³Здалека з’явився мені наш Отець: «Я полюбив тебе вічною любов’ю, тому й привабив тебе до себе любов’ю незмінною».

⁴«Знову збудую тебе, і ти будеш збудована, діво Ізраїлю! Знову візьмеш свої бубни і вийдеш у танок тих, хто святкує. ⁵Знову посадиш виноградники на пагорбах Самарії; садівники садитимуть і втішатимуться плодами». ⁶Бо настане день, коли сторожі покличуть у нагір’ї Єфремовім: «Уставайте, і підемо на Сіон, до нашого Отця!»

⁷Бо так говорить наш Отець: Радісно співайте за Якова, викрикуйте за найбільший з народів; проголошуйте, прославляйте і кажіть: „Отче наш, спаси свій народ, останок Ізраїля!“ ⁸«Ось я приведу їх із північного краю і зберу їх з найдальших окраїн землі — серед них сліпі й кульгаві, вагітна жінка і та, що народжує. Разом вони повернуться сюди, велика громада. ⁹З плачем вони прийдуть, і з благаннями про милість я поведу їх; проведу їх уздовж водних потоків рівною дорогою, де вони не спіткнуться, бо я став Отцем Ізраїлеві, а Єфрем — мій первісток».

¹⁰Слухайте слово нашого Отця, народи, і звістіть його на узбережжях далеких; скажіть: «Той, хто розсіяв Ізраїля, збере його і берегтиме його, як пастух береже свою отару». ¹¹Бо наш Отець викупив Якова і визволив його з руки, сильнішої за нього. ¹²Вони прийдуть і голосно співатимуть на висоті Сіону, і сяятимуть від доброти нашого Отця — від збіжжя, молодого вина й олії, і від молодняку отари та череди. Їхнє життя буде, як зрошений сад, і вони вже ніколи не знемагатимуть від журби.

¹³«Тоді дівчата радітимуть у танку, і юнаки та старі разом. Я оберну їхню жалобу на радість; я втішу їх і дам їм веселощі замість їхньої журби. ¹⁴Я наповню священиків достатком, і мої діти наситяться моєю добротою», — каже наш Отець.

¹⁵Так говорить наш Отець: Чути голос у Рамі — ридання і гіркий плач. Рахіль оплакує своїх дітей; вона не хоче втішитися за своїми дітьми, бо їх немає. ^a a v15 Матвій бачить сповнення цього голосіння в плачі у Вифлеємі, коли Ірод повбивав дітей (Матвія 2:18), — а обітниця нашого Отця про повернення в наступних віршах указує на надію поза горем.

¹⁶Так говорить наш Отець: Стримай свій голос від плачу, а свої очі — від сліз, бо твоя праця має нагороду, — каже наш Отець, — вони повернуться з ворожої землі. ¹⁷«Є надія для твого майбутнього, — каже наш Отець, — і твої діти повернуться до свого краю. ¹⁸Я добре чув, як Єфрем сумує: „Ти покарав мене, і я був покараний, немов неприручене теля; поверни мене, щоб я вернувся, бо ти — мій Отець“. ¹⁹Бо після того, як я відвернувся, я розкаявся; після того, як мене напоумили, я вдарив себе по стегні. Я соромився і був принижений, бо ніс ганьбу своєї юності. ^b b v19 Удар по стегні був давнім жестом, що виражав глибоке горе або жах. ²⁰Чи Єфрем — мій дорогий син? Чи він — моє улюблене дитя? Бо щоразу, коли я говорю проти нього, я все ж пам’ятаю його. Тому моє серце зворушене милосердям до нього; я неодмінно помилую його», — каже наш Отець. ²¹«Постав собі дорожні знаки; зроби собі дороговкази. Спрями свій розум на битий шлях, на дорогу, якою ти йшла. Вернися, діво Ізраїлю, вернися до своїх міст. ²²Доки ти вагатимешся, невірна дочко? Бо я створив нове на землі: жінка оточить чоловіка».

²³Так говорить Отець небесних воїнств, Отець Ізраїля: Коли я поверну їм добробут, вони знову скажуть так у землі Юдиній та її містах: „Хай благословить тебе наш Отець, оселе праведності, свята горо!“ ²⁴Юда і всі його міста житимуть там разом — землероби і ті, хто кочує зі своїми отарами. ²⁵«Бо я відсвіжу втомлену душу і наповню кожну душу, виснажену журбою».

²⁶На цьому я прокинувся і подивився, і мій сон був мені солодкий.

²⁷«Надходять дні, — каже наш Отець, — коли я засію дім Ізраїлів і дім Юдин насінням людини й худоби. ²⁸Як я пильнував над ними, щоб викорінювати, руйнувати, повалювати, знищувати і завдавати шкоди, так я пильнуватиму над ними, щоб будувати й садити», — каже наш Отець. ²⁹«У ті дні вже не казатимуть: „Батьки їли кислий виноград, а в дітей оскома на зубах“».

³⁰«Кожен помре за свій власний гріх. Хто їстиме кислий виноград, у того й буде оскома на зубах».

³¹«Надходять дні, — каже наш Отець, — коли я укладу новий заповіт з домом Ізраїля і з домом Юди. ^c c v31 Ісус започаткував цей новий заповіт на Тайній вечері, у своїй власній крові (Луки 22:20); Послання до євреїв називає його посередником, який утверджує обітницю нашого Отця (Євреїв 8:8-12). ³²Він не буде такий, як заповіт, що я уклав з їхніми предками того дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх з єгипетської землі, — мій заповіт, який вони зламали, хоч я був їм чоловіком», — каже наш Отець. ³³«Але ось заповіт, який я укладу з домом Ізраїля після тих днів, — каже наш Отець: — я вкладу свій закон у них і напишу його на їхніх серцях. Я буду їхнім Отцем, а вони будуть моїми дітьми. ³⁴Вже ніхто не навчатиме свого ближнього чи свого брата, кажучи: „Пізнай нашого Отця“, бо всі вони знатимуть мене, від найменшого з них до найбільшого, — каже наш Отець. Бо я прощу їхню провину, і вже не згадаю їхнього гріха».

³⁵Так говорить наш Отець, який дає сонце для світла вдень і сталий лад місяця та зірок для світла вночі, який збурює море, так що ревуть його хвилі, — Отець небесних воїнств — ім’я його:

³⁶«Якщо цей сталий лад колись відступить від мене, — каже наш Отець, — тоді й сини Ізраїлеві перестануть бути народом переді мною навіки». ³⁷Так говорить наш Отець: Якби можна було виміряти небеса вгорі і дослідити основи землі внизу, тоді б я відкинув усіх синів Ізраїлевих за все, що вони накоїли, — каже наш Отець.

³⁸«Надходять дні, — каже наш Отець, — коли це місто буде відбудоване для мене, від башти Хананеїла до Кутової брами. ³⁹Мірний шнур простягнеться ще далі, просто до пагорба Гарев, а тоді зверне до Гоа. ⁴⁰Уся долина трупів і попелу, і всі тераси до долини Кедрон, до рогу Кінської брами на сході, будуть святими для нашого Отця — і вже ніколи не будуть викорінені чи зруйновані».