Єремія 32

32 ¹Слово, що було до Єремії від нашого Отця в десятий рік Седекії, царя Юдиного, у вісімнадцятий рік Навуходоносора. ²Того часу військо вавилонське облягало Єрусалим, а пророк Єремія був ув’язнений у дворі варти при палаці царя Юдиного.

³Бо Седекія, цар Юдин, ув’язнив його, кажучи: «Чому ти пророкуєш, промовляючи: „Так говорить наш Отець: Ось Я незабаром віддам це місто в руку царя вавилонського, і він захопить його;

⁴«Седекія, цар Юдин, не втече від вавилонян; його неодмінно віддадуть у руки царя вавилонського, і говоритиме він з ним устами до уст, і побачить його око в око. ⁵Він відведе Седекію до Вавилону, і там він буде, доки Я не навідаюся до нього, — каже наш Отець. Хоч ви й воюєте проти вавилонян, та не матимете успіху“».

⁶А Єремія сказав: «Було до мене слово нашого Отця:

⁷Ось Ханамеїл, син Шаллума, твого дядька, прийде до тебе сказати: купи моє поле в Анатоті, бо право викупу, щоб купити його, належить тобі».

⁸Потім прийшов до мене Ханамеїл, син мого дядька, у двір варти, як і сказав наш Отець, і промовив до мене: «Купи моє поле в Анатоті, що в землі Веніаминовій, бо право спадщини твоє, і тобі належить викуп; купи його». Тоді я зрозумів, що це було слово нашого Отця.

⁹Тож я купив поле в Анатоті в Ханамеїла, сина мого дядька, і відважив йому близько семи унцій срібла. ¹⁰Я підписав купчу й запечатав її, покликав свідків і відважив срібло на терезах. ¹¹Потім я взяв запечатану купчу з її умовами й постановами та відкритий примірник, ¹²і віддав купчу Варухові, синові Нерії, сина Махсеї, перед Ханамеїлом, сином мого дядька, перед свідками, що підписали її, і перед усіма юдеями, які сиділи у дворі варти.

¹³І в їхній присутності я наказав Варухові:

¹⁴«Так говорить Отець небесних військ, наш Отець Ізраїля: Візьми ці купчі — запечатану купчу й відкриту купчу — і поклади їх у глиняний посуд, щоб збереглися на довгий час. ¹⁵Бо так говорить Отець небесних військ, наш Отець Ізраїля: Будинки, поля та виноградники знову купуватимуть у цій землі».

Молитва Єремії: немає нічого занадто важкого для тебе

¹⁶Віддавши купчу Варухові, синові Нерії, я помолився нашому Отцеві: ¹⁷«Ах, Владико Отче! Ти Сам створив небо та землю своєю великою силою і своєю простягнутою рукою; немає нічого занадто важкого для тебе. ¹⁸Ти виявляєш незмінну любов тисячам, але відплачуєш за провину батьків у лоно їхніх дітей після них — о великий, могутній Отче, Отець небесних військ — ім’я його. ¹⁹Великий у раді, могутній у ділі, твої очі відкриті на всі дороги синів людських, щоб відплатити кожному за його дорогами, за плодом його вчинків. ²⁰Ти чинив знамення й чудеса в єгипетській землі й аж до цього дня в Ізраїлі та серед людей, і зробив собі ім’я, як це є сьогодні. ²¹Ти вивів свій народ Ізраїль з єгипетської землі знаменнями й чудесами, міцною рукою та простягнутою рукою, і великим жахом. ²²Ти дав їм цю землю, яку присягнув їхнім батькам дати їм, — землю, що тече молоком і медом. ²³Вони ввійшли й оволоділи нею, але не слухалися твого голосу й не ходили за твоїм законом; усього, що ти наказав їм робити, вони не виконали. Тому ти навів на них усе це лихо. ²⁴Облогові вали досягли міста, щоб захопити його; і воно віддане в руки вавилонян, що воюють проти нього, через меч, голод і моровицю. Що ти сказав, те сталося — ти це бачиш. ²⁵А Ти, Владико Отче, сказав: „Купи собі поле за срібло і постав свідків“ — хоч місто й віддане в руки вавилонян».

²⁶І було слово нашого Отця до Єремії:

²⁷«Я — Отець усякого тіла. Чи є щось занадто важке для мене? ²⁸Так говорить наш Отець: Я віддаю це місто в руки вавилонян, Навуходоносорові, цареві вавилонському, і він захопить його. ²⁹І прийдуть вавилоняни, що воюють проти цього міста, і підпалять це місто вогнем, і спалять будинки, на дахах яких кадили Ваалові й лили жертви возливання іншим богам, гнівлячи мене.

³⁰«Бо сини Ізраїля та сини Юди не робили нічого, крім зла перед моїми очима, від своєї молодості; бо сини Ізраїля тільки гнівили мене ділом своїх рук, — каже наш Отець.

³¹«Бо це місто збуджувало мій гнів і мою лють від дня, коли його збудували, аж до цього дня, тож Я усуну його з-перед свого обличчя, ³²через усе зло синів Ізраїля та синів Юди, яке вони чинили, щоб гнівити мене, — вони, їхні царі, їхні вельможі, їхні священники, їхні пророки, мужі Юдині та мешканці Єрусалима. ³³Вони повернулися до мене спиною, а не обличчям. І хоч Я навчав їх знову й знову, вони не хотіли слухати й приймати напоумлення. ³⁴Вони поставили свої гидоти в домі, що зветься моїм іменем, щоб осквернити його. ³⁵Вони набудували пагірків Ваалові в долині сина Гіннома, щоб приносити своїх синів і дочок у жертву Молохові, — чого Я ніколи не наказував, і що не спадало мені на думку, щоб вони чинили таку гидоту й уводили Юду в гріх».

Вони будуть моїми дітьми; Я буду їхнім Отцем

³⁶«Тож тепер так говорить наш Отець Ізраїля про це місто, що про нього ви кажете: воно віддане в руки царя вавилонського мечем, голодом і моровицею:

³⁷«Ось Я зберу їх з усіх країв, куди Я вигнав їх у своєму гніві, у своїй люті й у великому обуренні, і поверну їх на це місце, і дам їм жити безпечно. ³⁸Вони будуть моїми дітьми, а Я буду їхнім Отцем. ³⁹І дам їм одне серце й одну дорогу, щоб боялися мене повсякчас, на добро їм і їхнім дітям після них. ⁴⁰І укладу з ними вічний заповіт, що не відвернуся від них, роблячи їм добро; і вкладу страх свій у їхні серця, щоб вони не відступали від мене. ⁴¹І Я радітиму над ними, роблячи їм добро, і справді посаджу їх у цій землі всім своїм серцем і всією своєю душею».

⁴²Бо так говорить наш Отець: «Як Я навів на цей народ усе це велике лихо, так наведу на них усе те добро, яке Я їм обіцяю. ⁴³І купуватимуть поля в цій землі, про яку ви кажете: вона спустошена, без людини й без худоби, віддана в руки вавилонян. ⁴⁴Поля купуватимуть за срібло, і писатимуть купчі, і запечатуватимуть, і закликатимуть свідків — у землі Веніаминовій, і в околицях Єрусалима, і в містах Юдиних, і в містах нагір’я, і в містах низовини, і в містах Негеву, бо Я поверну їх з полону, — каже наш Отець».