Діяння апостолів 7

7 ¹Тоді первосвященник запитав: «Чи це правда?»

²Степан сказав: «Брати й батьки, послухайте! Наш Отець слави з’явився нашому батькові Авраамові в Месопотамії, перш ніж він оселився в Харані,

³і сказав йому: „Залиш свій край і своїх родичів та йди в землю, яку я покажу тобі.“

⁴Він залишив землю вавилонян і оселився в Харані. А після смерті свого батька наш Отець переселив його звідти в цю землю, де ви тепер живете. ⁵Не дав йому в ній жодної спадщини, навіть стопи землі, та все ж обіцяв віддати її у володіння йому й нащадкам його після нього, хоч той і не мав дитини. ⁶А наш Отець сказав, що його нащадки будуть чужинцями в чужій землі, і що їх поневолять та гнобитимуть чотириста років.

⁷„Я судитиму народ, якому вони служитимуть, — сказав наш Отець, — а потім вони вийдуть і поклонятимуться мені на цьому місці.“

⁸Він дав йому заповіт обрізання. Авраам породив Ісаака й обрізав його восьмого дня; Ісаак породив Якова, а Яків — дванадцятьох патріархів.

⁹Патріархи ж, заздрячи Йосипові, продали його в Єгипет, але наш Отець був з ним, ¹⁰і визволив його від усіх його нещасть, дав йому милість і мудрість перед фараоном, царем Єгипту, який поставив його правителем над Єгиптом і над усім своїм домом. ¹¹Прийшов голод і велике страждання на весь Єгипет і Ханаан, і наші батьки не знаходили їжі. ¹²Почувши, що в Єгипті є зерно, Яків уперше послав туди наших батьків. ¹³Під час другого приходу Йосип відкрився своїм братам, і фараон дізнався про Йосипів рід. ¹⁴Йосип же послав покликати свого батька Якова й усіх своїх родичів — усього сімдесят п’ять осіб.

¹⁵І зійшов Яків до Єгипту, і помер він сам і наші батьки. ¹⁶Їх перенесли до Сихема й поховали в гробниці, яку Авраам купив за срібло в синів Еммора в Сихемі.

¹⁷А коли наближався час обітниці, яку наш Отець дав Авраамові, народ зростав і множився в Єгипті, ¹⁸аж поки не постав над Єгиптом інший цар, який не знав Йосипа. ¹⁹Цей цар підступно гнобив наш народ і кривдив наших батьків, змушуючи їх кидати напризволяще своїх немовлят, щоб вони вмирали.

²⁰У той час народився Мойсей, гарний в очах нашого Отця. Три місяці він виховувався в домі свого батька. ²¹А коли його було покинуто, дочка фараона взяла його до себе й виховала як власного сина. ²²Мойсея навчили всієї єгипетської мудрості, і був він могутній у словах і вчинках.

²³Коли йому виповнилося сорок років, він вирішив відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих. ²⁴Побачивши, що одного з них кривдять, він заступився за пригнобленого й помстився за нього, убивши єгиптянина. ²⁵Він думав, що брати зрозуміють, що наш Отець дає їм спасіння його рукою, але вони не зрозуміли.

²⁶Наступного дня він з’явився, коли вони билися, і намагався помирити їх, кажучи: „Люди, ви ж брати. Чому ви кривдите один одного?“ ²⁷Але той, хто кривдив свого ближнього, відштовхнув Мойсея, кажучи: „Хто поставив тебе правителем і суддею над нами? ²⁸Чи хочеш убити мене, як учора вбив єгиптянина?“ ²⁹Почувши ці слова, Мойсей утік і жив як чужинець у землі Мадіамській, де породив двох синів.

³⁰Через сорок років у пустелі біля гори Синай йому з’явився ангел у полум’ї куща, що палав. ³¹Мойсей, побачивши це, здивувався; а коли підійшов ближче, щоб роздивитися, пролунав голос нашого Отця:

³²„Я Бог твоїх батьків — Бог Авраама, Ісаака та Якова.“ Мойсей затремтів і не смів глянути. ³³Тоді наш Отець сказав йому: „Зніми сандалі зі своїх ніг, бо місце, де ти стоїш, — свята земля.“ ³⁴Я справді побачив страждання мого народу в Єгипті, почув їхнє стогнання і зійшов, щоб визволити їх. А тепер іди — я посилаю тебе в Єгипет.

³⁵Цього Мойсея, якого вони відкинули, кажучи: „Хто поставив тебе правителем і суддею?“ — саме його наш Отець послав і правителем, і визволителем через руку ангела, який з’явився йому в кущі. ³⁶Цей чоловік вивів їх, творячи чудеса та знамення в землі єгипетській, біля Червоного моря й у пустелі протягом сорока років. ³⁷Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: „Наш Отець підніме вам пророка, подібного до мене, з ваших братів.“ ³⁸Це той, хто був у зібранні в пустелі з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, і з нашими батьками; він прийняв живі слова, щоб передати їх нам.

³⁹Наші батьки не захотіли слухатися його; вони відкинули його й серцем своїм повернулися до Єгипту, ⁴⁰кажучи Ааронові: „Зроби нам богів, які йтимуть попереду нас. Бо з цим Мойсеєм, який вивів нас із землі єгипетської, не знаємо, що сталося.“ ⁴¹У ті дні вони зробили теля, принесли жертву ідолові й раділи ділам рук своїх. ⁴²Але наш Отець відвернувся й віддав їх служити небесному воїнству, як написано в книзі пророків: „Чи приносили ви мені заколотих тварин і жертви протягом сорока років у пустелі, доме Ізраїлів? ⁴³Ви носили намет Молоха й зірку вашого бога Рефана — ідолів, яких ви зробили, щоб поклонятися їм; тож я вишлю вас далеко за Вавилон.“

⁴⁴Наші предки мали в пустелі намет свідчення, як наказав зробити його Той, Хто говорив до Мойсея, за взірцем, який він бачив. ⁴⁵Наші батьки, своєю чергою, внесли його разом з Ісусом Навином, коли займали землі народів, яких наш Отець прогнав перед ними. Так було до днів Давида, ⁴⁶який знайшов милість у нашого Отця й просив знайти оселю для нашого Отця. ⁴⁷Але саме Соломон збудував йому дім. ⁴⁸Проте Всевишній не живе в домах, збудованих людськими руками, як каже пророк:

⁴⁹„Небо — престол мій, а земля — підніжжя ніг моїх. Який дім ви збудуєте мені, — каже наш Отець, — або яке місце для мого спочинку? ⁵⁰Хіба не моя рука створила все це?“

⁵¹«Люди твердошиї, необрізані серцем і вухами, ви завжди противитеся Святому Духові — як ваші батьки, так і ви. ⁵²Кого з пророків не переслідували ваші батьки? Вони повбивали тих, хто наперед звіщав прихід Праведника, якого ви тепер зрадили та вбили. ⁵³Ви, що одержали закон через ангелів, та не зберегли його.»

⁵⁴Почувши це, вони розлютилися й заскреготали на нього зубами. ⁵⁵А Степан, сповнений Святого Духа, подивився на небо, побачив славу нашого Отця й Ісуса, що стояв праворуч нашого Отця. ^a a v55 Степан бачить Ісуса, що стоїть поруч із нашим Отцем на небі, — Сина, вшанованого праворуч Отця, відмінного від Отця, але причетного до його слави.

⁵⁶І він сказав: «Ось, я бачу відкриті небеса й Сина Людського, що стоїть праворуч нашого Отця.»

⁵⁷Але вони закричали гучним голосом, затулили свої вуха й кинулися на нього. ⁵⁸Вони витягли його за місто й почали побивати камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака на ім’я Савл.

⁵⁹І коли вони побивали його камінням, Степан вигукнув: «Господи Ісусе, прийми мій дух.» ^b b v59 Помираючи, Степан довіряє свій дух Ісусові — тією самою молитвою, якою Ісус молився до Отця на хресті (Луки 23:46). Молитися так до Ісуса — означає визнавати його Господом.

⁶⁰Ставши на коліна, він гучно вигукнув: «Господи, не зарахуй їм цього гріха.» Потім він спочив.