Діяння апостолів 20

20 ¹Коли заворушення вщухло, Павло покликав учнів, підбадьорив їх, попрощався і вирушив до Македонії. ²Пройшовши ті краї і підбадьоривши віруючих багатьма словами, він прибув до Греції. ³Там він пробув три місяці. А коли юдеї змовилися проти нього, перед тим як він мав відплисти до Сирії, то вирішив повертатися через Македонію. ⁴Його супроводжували Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх і Секунд із Солуні, Гай із Дервії, Тимофій, а також Тихик і Трохим з Азії. ⁵Вони пішли вперед і чекали на нас у Троаді. ⁶А ми після днів Опрісноків відплили з Филип і за п’ять днів прибули до них у Троаду, де пробули сім днів.

Юнак, воскрешений у Троаді

⁷Першого дня тижня, коли ми зібралися, щоб переломити хліб, Павло розмовляв із ними. Маючи намір вирушити наступного дня, він говорив аж до півночі. ⁸У верхній кімнаті, де ми зібралися, було багато світильників. ⁹Один юнак на ім’я Євтих сидів на вікні й поринав у глибокий сон, поки Павло говорив. Зморений сном, він упав з третього поверху, і підняли його мертвим. ¹⁰Павло зійшов униз, нахилився над ним і, обнявши його, сказав: «Не тривожтеся, бо життя його в ньому».

¹¹Він знову піднявся нагору, переломив хліб, поїв і ще довго розмовляв із ними, аж до світанку, а потім вирушив. ¹²А юнака привели додому живим і дуже втішилися.

Подорож до Мілета

¹³Ми ж пішли вперед до корабля й відпливли до Асса, маючи намір там узяти Павла на борт; він-бо вирішив іти суходолом. ¹⁴А коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на борт і прибули до Мітилени. ¹⁵Відпливши звідти, наступного дня ми опинилися навпроти Хіоса, через день причалили до Самоса, а ще через день дісталися Мілета. ¹⁶Павло вирішив обминути Ефес, щоб не затримуватися в Азії, бо поспішав, якщо можливо, дістатися Єрусалима до дня П’ятдесятниці.

¹⁷З Мілета він послав до Ефеса й покликав до себе старійшин церкви. ¹⁸Коли вони прийшли, він сказав їм: «Ви знаєте, як я жив серед вас увесь час, від першого дня, коли ступив на землю Азії, ¹⁹служачи нашому Господу Ісусу з усією покорою, у сльозах і випробуваннях, що спіткали мене через змови юдеїв проти мене, ²⁰як я не втаїв нічого корисного для вас, але звіщав і навчав вас прилюдно та по домах, ²¹свідчачи і юдеям, і грекам про покаяння перед нашим Отцем і віру в нашого Господа Ісуса. ²²А тепер, зв’язаний Духом, я йду до Єрусалима, не знаючи, що чекає там на мене, ²³крім того, що Святий Дух у кожному місті свідчить мені, що на мене чекають кайдани й страждання. ²⁴Але я не дорожу своїм життям і не ціную його для себе, аби тільки звершити свій шлях і те служіння, яке я одержав від нашого Господа Ісуса, — свідчити Добру Звістку про благодать нашого Отця.

²⁵І ось тепер я знаю, що ніхто з вас, серед кого я ходив, проповідуючи Царство нашого Отця, уже не побачить мого обличчя. ²⁶Тому свідчу вам сьогодні, що я чистий від крові всіх, ^a a v26 «Чистий від крові всіх»: Павло говорить, що коли хтось тут духовно загине, то не через брак застереження з його боку — він не втаїв нічого. ²⁷бо я не ухилявся звіщати вам усю волю нашого Отця. ²⁸Пильнуйте себе й усю отару, над якою Святий Дух поставив вас наглядачами, щоб пасти церкву нашого Отця, яку він придбав кров’ю свого власного Сина. ^b b v28 Грецький текст буквально читається «кров’ю власною», що FHB передає як «кров’ю свого власного Сина» — наш Отець здобув церкву ціною крові свого Сина. Павло звіщає ту саму істину в Римлян 8:32: наш Отець не пощадив свого власного Сина, але віддав його за всіх нас. ²⁹Я знаю, що після мого відходу прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть отари. ³⁰І з-поміж вас самих постануть люди, які говоритимуть перекручене, щоб потягти учнів за собою. ³¹Тож пильнуйте, пам’ятаючи, що три роки, ніч і день, я безперестанку зі сльозами застерігав кожного з вас. ³²А тепер доручаю вас нашому Отцеві і слову його благодаті, яке може збудувати вас і дати вам спадщину серед усіх освячених. ³³Ні срібла, ні золота, ні одягу я ні в кого не жадав. ³⁴Ви самі знаєте, що ці руки служили потребам моїм і тих, хто був зі мною. ³⁵Усім я показав вам, що, отак тяжко працюючи, треба допомагати слабким, пам’ятаючи слова нашого Господа Ісуса, які він сам сказав: „Блаженніше давати, ніж брати“».

³⁶Сказавши це, він став на коліна з усіма ними й помолився. ³⁷Усі гірко плакали і, обнявши Павла, цілували його, ³⁸найбільше сумуючи через його слова, що вже не побачать його обличчя. І провели його до корабля.