Йов 3

3 ¹Після цього Йов відкрив свої уста й прокляв день свого народження. ²Він промовив: ³«Нехай згине день, коли я народився, і ніч, що сказала: „Зачато хлопчика“. ⁴Той день — нехай буде темрявою! Нехай Бог угорі не шукає його, і хай світло не осяє його. ⁵Нехай темрява й глибока тінь огорнуть його; нехай хмара ляже над ним; нехай морок дня налякає його. ⁶Та ніч — нехай густа темрява схопить її; нехай вона не радіє серед днів року, і хай не ввійде в число місяців. ⁷Так, нехай та ніч буде безплідна; нехай не долине до неї радісний крик. ⁸Нехай проклянуть її ті, що проклинають дні, — ті, хто готовий розбудити левіафана. ^a a v8 У стародавньому світі вважали, що професійні заклиначі мають владу над щасливими й нещасливими днями. ⁹Нехай померкнуть зорі її світанку; нехай чекає на світло, та не знайде його, і хай не побачить перших променів ранку, ¹⁰бо не зачинила дверей материнського лона, і не сховала біди від моїх очей. ¹¹Чому я не помер при народженні, не вийшов із лона й не спустив духу? ¹²Навіщо були коліна, що прийняли мене, і груди, щоб я ссав? ^b b v12 На стародавньому Близькому Сході покласти новонародженого на коліна родича було офіційним актом прийняття дитини. ¹³Бо тепер я лежав би у спокої; я спав би й відпочивав, ¹⁴разом із царями та радниками землі, що будували собі руїни, ¹⁵або із князями, що мали золото, що наповнювали свої доми сріблом. ¹⁶Або чому я не був похованим мертвонародженим дитям, як немовлята, що ніколи не бачили світла? ¹⁷Там нечестиві перестають шаленіти, і там спочивають знесилені. ¹⁸Разом відпочивають і в’язні; вони вже не чують голосу наглядача. ¹⁹Малий і великий там однакові, і раб вільний від свого пана. ²⁰Навіщо дається світло стражденному, і життя тим, кому гірко на душі, ²¹що прагнуть смерті, а вона не приходить, і риють за нею більше, ніж за прихованим скарбом, ²²що радіють і тішаться, коли знаходять могилу? ²³Навіщо світло чоловікові, чия дорога прихована, якого Бог обгородив звідусіль? ²⁴Бо зітхання моє приходить раніше за хліб мій, і стогони мої ллються, наче вода. ²⁵Бо те, чого я страшився, спіткало мене, і те, чого боявся, настигло мене. ²⁶Немає мені спокою, немає тиші, немає відпочинку — лише сум’яття.»