Діяння апостолів 16

16 ¹Павло подався далі до Дервії та Лістри. Був там учень на ім’я Тимофій, син віруючої юдейки, а батько його був греком. ²Брати в Лістрі та Іконії добре відгукувалися про нього. ³Павло хотів узяти його з собою в подорож, тож узяв і обрізав його через юдеїв, що жили в тих місцях, бо всі вони знали, що батько його був греком. ⁴Проходячи містами, вони передавали рішення, які ухвалили апостоли та старійшини в Єрусалимі, щоб люди їх дотримувалися. ⁵Тож церкви зміцнювалися у вірі й щодня зростали числом.

Отець кличе їх до Македонії

⁶Вони пройшли через Фригійський та Галатійський край, бо Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії. ⁷Дійшовши до Місії, вони намагалися ввійти у Віфінію, але Дух Ісуса не дозволив їм. ⁸Тож, минувши Місію, вони спустилися до Троади. ⁹Уночі Павло побачив видіння: стояв якийсь македонянин і благав його: «Перейди до Македонії та допоможи нам». ¹⁰Коли він побачив це видіння, ми відразу спробували вирушити до Македонії, зрозумівши, що наш Отець покликав нас звістити їм Добру Звістку.

Лідія відкриває своє серце у Филипах

¹¹Тож ми відпливли з Троади й попрямували просто до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя, ¹²а звідти — до Филип, головного міста того округу Македонії, римської колонії. Там ми пробули кілька днів.

¹³У суботу ми вийшли за браму до річки, гадаючи, що там є місце для молитви. Ми сіли й розмовляли з жінками, що там зібралися. ¹⁴Слухала нас одна жінка на ім’я Лідія з Тіатир, що торгувала багряницею і шанувала нашого Отця. Господь відкрив її серце до слів Павла. ¹⁵Коли вона та її домашні охрестилися, вона просила нас: «Якщо ви вважаєте мене вірною Господеві, увійдіть до мого дому й залишайтеся». І вона переконала нас.

Ув’язнені за Євангеліє

¹⁶Коли ми йшли на місце молитви, нам зустрілася рабиня, одержима духом віщування; ворожінням вона приносила своїм господарям великий прибуток. ¹⁷Вона йшла слідом за Павлом і за нами, вигукуючи: «Ці люди — слуги Всевишнього Бога, вони звіщають вам дорогу спасіння». ¹⁸Робила вона це багато днів. Павло, дуже роздратований, обернувся й сказав духові: «Наказую тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І він вийшов тієї ж миті.

¹⁹Коли її господарі побачили, що їхня надія на прибуток зникла, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на ринок до начальників. ²⁰Привівши їх до суддів, вони сказали: «Ці люди — юдеї, і вони бентежать наше місто. ²¹Вони проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати».

²²Натовп теж накинувся на них, а судді зірвали з Павла та Сили одяг і наказали бити їх палицями. ²³Завдавши їм багато ударів, вони вкинули їх до в’язниці, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. ²⁴Одержавши такий наказ, він замкнув їх у внутрішній камері, а ноги їхні забив у колоду.

²⁵Близько півночі Павло та Сила молилися й співали хвалу нашому Отцеві, а в’язні слухали їх. ²⁶Раптом стався сильний землетрус, що сколихнув підвалини в’язниці; умить відчинилися всі двері, і з усіх спали кайдани. ²⁷Тюремник прокинувся і, побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч, щоб убити себе, бо думав, що в’язні повтікали. ²⁸Але Павло голосно крикнув: «Не завдавай собі шкоди, бо ми всі тут!»

²⁹Тюремник попросив світла, вбіг усередину й, тремтячи, упав перед Павлом та Силою. ³⁰Потім вивів їх назовні й запитав: «Панове, що мені робити, щоб спастися?»

³¹А вони відповіли: «Увіруй у Господа Ісуса — і будеш спасений ти й твої домашні». ³²І вони звістили слово Господнє йому та всім, хто був у його домі. ³³Тієї ж нічної години він узяв їх і обмив їхні рани; а потім відразу охрестився він і всі його домашні. ³⁴Він привів їх до свого дому, накрив для них стіл і разом з усіма домашніми радів, що увірував у нашого Отця.

³⁵А коли настав ранок, судді послали охоронців сказати: «Відпусти тих людей».

³⁶Тюремник сказав Павлові: «Судді прислали наказ відпустити вас. Тож виходьте тепер і йдіть з миром».

³⁷Але Павло сказав їм: «Нас, римських громадян, прилюдно били без суду й кинули до в’язниці. А тепер хочуть потай нас випровадити? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас».

³⁸Охоронці переказали ці слова суддям, і ті злякалися, почувши, що вони римські громадяни. ³⁹Вони прийшли, перепросили їх, вивели і просили залишити місто. ⁴⁰Тож, вийшовши з в’язниці, вони пішли до дому Лідії. Там вони побачили братів, підбадьорили їх і вирушили далі.