Послання до римлян 9

9 ¹Кажу правду в Христі, не брешу, — моє сумління свідчить разом зі мною у Святому Дусі, ²що маю велику скорботу й невпинну тугу в своєму серці. ³Я бажав би сам бути проклятим, відлученим від Христа заради моїх братів і сестер, мого рідного народу за кров’ю. ⁴Вони ізраїльтяни: їм належать повні права синів, слава, заповіти, дарування Закону, богослужіння, обітниці. ⁵Їхні предки, і від них за людським походженням приходить Христос, Який є Бог над усім, благословенний навіки. Амінь. ^a a v5 Павло називає Христа «Богом над усім, благословенним навіки» — одне з найясніших у Новому Завіті свідчень, що Ісус цілком Божественний.

⁶Це не означає, що слово нашого Отця не справдилося, бо не всі, хто походить від Ізраїля, є Ізраїль.

⁷І не всі нащадки Авраама — його діти; навпаки: «Через Ісаака буде названо твоїх нащадків».

⁸Тобто не тілесні діти є дітьми нашого Отця, але діти обітниці вважаються нащадками.

⁹Бо обітниця каже: «У цю пору наступного року Я прийду, і Сарра матиме сина».

¹⁰І не тільки це, а й Ревека зачала від одного чоловіка, нашого батька Ісаака, ¹¹бо коли діти ще не народилися й не зробили нічого доброго чи злого, — щоб задум нашого Отця за вибором залишався непохитним,

¹²не від учинків, а від Того, Хто кличе, їй було сказано: «Старший служитиме молодшому». ¹³Як написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів». ^b b v13 «Зненавидів» — це єврейський вислів, що означає вибір одного перед іншим: вільний вибір нашим Отцем Якова, а не ворожість до Ісава.

¹⁴Що ж тоді скажемо? Чи є несправедливість у нашого Отця? Зовсім ні!

¹⁵Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого помилую, і зглянуся над тим, над ким зглянуся».

¹⁶Отже, це залежить не від людського бажання чи зусиль, а від нашого Отця, Який милує.

¹⁷Бо Писання каже фараонові: «Саме для того Я підняв тебе, щоб показати на тобі Свою силу й щоб звістити Моє ім’я по всій землі».

¹⁸Отже, Він милує, кого хоче, і робить запеклим, кого хоче.

¹⁹Тоді ти скажеш мені: «Чому ж Він іще винуватить? Хто може протистояти Його волі?» ²⁰Але хто ти, звичайна людино, щоб сперечатися з нашим Отцем? Чи скаже виліплене тому, хто його виліпив: «Чому ти зробив мене таким?» ²¹Хіба не має гончар влади над глиною, щоб з однієї грудки зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу — для непочесного? ²²А що, коли наш Отець, бажаючи виявити Свій гнів і показати Свою силу, з великим терпінням зносив посудини гніву, призначені на знищення, ²³щоб виявити багатство Своєї слави над посудинами милосердя, які Він наперед приготував для слави, ²⁴над нами, яких Він покликав не тільки з юдеїв, а й з язичників?

²⁵Як Він каже в Осії: «Я назву Своїми дітьми тих, хто не був Моїми дітьми, і улюбленою ту, яка не була улюбленою».

²⁶«І на тому самому місці, де їм було сказано: „Ви не Мій народ“, там їх назвуть „дітьми живого Отця“».

²⁷Ісая виголошує про Ізраїль: «Хоч би синів Ізраїля було, як піску морського, лише залишок спасеться, ²⁸бо наш Отець виконає Свій вирок над землею, цілком і без зволікання».

²⁹І як Ісая передрік: «Якби Отець небесних воїнств не залишив нам потомства, ми стали б, як Содом, і були б подібні до Гоморри».

Ізраїль спіткнувся об камінь

³⁰Що ж тоді скажемо? Язичники, які не прагнули праведності, здобули праведність, праведність від віри; ³¹а Ізраїль, який прагнув закону праведності, не досяг того закону. ³²Чому? Бо прагнули не через віру, а наче через учинки. Вони спіткнулися об камінь спотикання,

³³як написано: «Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання і скелю спокуси; та хто довіряє Йому, не буде осоромлений».