Євангеліє від Матвія 13

13 ¹Того дня Ісус вийшов з дому й сів біля моря. ²Навколо нього зібралися великі натовпи, тож він увійшов до човна й сів, а весь натовп стояв на березі.

³Він багато чого розповідав їм у притчах, кажучи: «Ось вийшов сіяч сіяти. ⁴І коли він сіяв, частина насіння впала при дорозі, і налетіли птахи та склювали його. ⁵Інше насіння впало на кам’янистий ґрунт, де було мало землі, і швидко проросло, бо земля була неглибока. ⁶Коли зійшло сонце, воно обпалило паростки, і вони посохли, бо не мали кореня. ⁷Інше насіння впало між тернину, і тернина виросла та заглушила його. ⁸А інше насіння впало на добру землю й дало зерно: одне в сто разів, інше в шістдесят, а інше в тридцять. ⁹Хто має вуха, нехай слухає».

¹⁰Тоді підійшли до нього учні й запитали: «Чому ти говориш до них притчами?»

¹¹Він сказав: «Вам дано пізнати таємниці Царства нашого Отця, а їм не дано. ¹²Бо хто має, тому дасться ще більше, і матиме надмір; а хто не має, у того відбереться й те, що має. ¹³Тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать і, слухаючи, не чують і не розуміють. ¹⁴На них справджується пророцтво Ісаї: „Ви будете слухати й слухати, та не зрозумієте; будете дивитися й дивитися, та не побачите.“ ¹⁵„Бо серце цього народу згрубіло; вони ледве чують своїми вухами й заплющили свої очі, щоб часом не побачили очима, не почули вухами, не зрозуміли серцем, і не навернулися, щоб я зцілив їх.“

¹⁶А блаженні ваші очі, бо бачать, і ваші вуха, бо чують. ¹⁷Запевняю вас: багато пророків і праведників прагнули побачити те, що бачите ви, та не побачили, і почути те, що чуєте ви, та не почули.

¹⁸Отож послухайте, що означає притча про сіяча. ¹⁹До кожного, хто чує слово про Царство й не розуміє його, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Це і є посіяне при дорозі. ²⁰А посіяне на кам’янистому ґрунті — це той, хто чує слово й одразу з радістю приймає його, ²¹але не має кореня в собі й недовговічний; коли ж настає скорбота чи переслідування за слово, він одразу відпадає. ²²А посіяне між терниною — це той, хто чує слово, але турботи цього віку й оманливе багатство заглушують його, і воно стає безплідним. ²³А посіяне на добрій землі — це той, хто чує слово й розуміє його. Він приносить плід: у сто, у шістдесят або в тридцять разів більше, ніж посіяно».

Пшениця й кукіль на полі

²⁴Він розповів їм іншу притчу: «Царство нашого Отця подібне до чоловіка, який посіяв добре насіння на своєму полі. ²⁵Та коли всі спали, прийшов його ворог, посіяв кукіль між пшеницею й пішов. ²⁶Коли ж пшениця зійшла й дала зерно, тоді з’явився й кукіль. ²⁷Прийшли раби господаря й сказали йому: „Пане, хіба не добре насіння посіяв ти на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль?“

²⁸„Ворог це зробив“, — відповів він. „То хочеш, щоб ми пішли й повиривали його?“ — запитали його раби.

²⁹„Ні, — сказав він, — бо, виполюючи кукіль, ви можете вирвати разом із ним і пшеницю. ³⁰Нехай і те, і те росте разом до жнив. А в час жнив я скажу женцям: спершу зберіть кукіль і зв’яжіть у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть до моєї клуні.“»

Гірчичне зерно стає деревом

³¹Він розповів їм іншу притчу: «Царство нашого Отця подібне до гірчичного зерна, яке чоловік узяв і посіяв на своєму полі. ³²Воно найменше з усіх зерен, але, коли виросте, стає найбільшим серед городніх рослин і стає деревом, так що птахи прилітають і гніздяться на його гілках».

Царство діє, наче прихована закваска

³³Він розповів їм іншу притчу: «Царство нашого Отця подібне до закваски, яку жінка взяла й замісила приблизно в двадцять п’ять фунтів борошна, аж поки вона не розійшлася по всьому тісту».

³⁴Усе це Ісус говорив до натовпів у притчах, і без притчі нічого їм не говорив.

³⁵Так збулося сказане через пророка: «Відкрию в притчах уста свої, виповім приховане від заснування світу».

Отець відділяє пшеницю від куколю

³⁶Тоді він залишив натовпи й увійшов до дому. Його учні підійшли до нього й сказали: «Поясни нам притчу про кукіль на полі».

³⁷Він відповів: «Той, хто посіяв добре насіння, — це Син Людський. ³⁸Поле — це світ. Добре насіння — це сини Царства, а кукіль — це сини лукавого. ³⁹Ворог, який їх посіяв, — це диявол; жнива — це кінець віку, а женці — це ангели. ⁴⁰Отож як збирають кукіль і спалюють у вогні, так буде й при кінці віку. ⁴¹Син Людський пошле своїх ангелів, і вони повиполюють із його Царства все, що зводить до гріха, і всіх, хто чинить беззаконня, ⁴²і вкинуть їх у вогняну піч, де буде плач і скрегіт зубів. ⁴³Тоді праведники засяють, наче сонце, у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає».

Царство варте всього

⁴⁴Царство нашого Отця подібне до скарбу, захованого в полі. Чоловік, знайшовши його, знову заховав і з радості пішов, продав усе, що мав, і купив те поле.

⁴⁵«Знову ж таки, Царство нашого Отця подібне до купця, який шукає гарних перлин. ⁴⁶Знайшовши одну безцінну перлину, він пішов, продав усе, що мав, і купив її.

Невід ловить рибу всякого роду

⁴⁷Знову ж таки, Царство нашого Отця подібне до невода, закинутого в озеро, що захоплює рибу всякого роду. ⁴⁸Коли він наповнився, рибалки витягли його на берег, посідали й зібрали добру рибу в кошики, а погану повикидали. ⁴⁹Так буде й при кінці віку: вийдуть ангели й відділять злих з-поміж праведних, ⁵⁰і вкинуть їх у вогняну піч, де вони плакатимуть і скреготатимуть зубами».

⁵¹«Чи зрозуміли ви все це?» — «Так», — відповіли вони.

⁵²Він сказав їм: «Тому кожен книжник, навчений для Царства нашого Отця, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї скарбниці нове й старе».

Ісуса відкидають у рідному місті

⁵³Коли Ісус закінчив ці притчі, він пішов звідти.

⁵⁴Прийшовши до рідного міста, він навчав у їхній синагозі, так що вони дивувалися й казали: «Звідки в нього ця мудрість і ці могутні діла? ⁵⁵Хіба це не син тесляра? Хіба його матір не звати Марія, а його братів — Яків, Йосип, Симон і Юда? ⁵⁶І хіба не всі його сестри між нами? Звідки ж у нього все це?»

⁵⁷І вони спокусилися через нього. А Ісус сказав їм: «Пророка шанують усюди, крім його рідного міста та його власного дому».

⁵⁸І не зробив там багато чудес через їхнє невірство.