Єремія 2

2 ¹Було до мене слово нашого Отця:

²Іди й проголоси вголос Єрусалиму: так говорить наш Отець: Я пам’ятаю відданість твоєї юності, твою любов нареченої, те, як ти йшла за мною через пустелю, землею незасіяною. ^a a v2 Наш Отець із ніжністю згадує ранню любов Ізраїлю, наче наречений, що пам’ятає свою наречену, — ту саму ніжність заповіту, яку він прагне відновити. ³Ізраїль був святий для нашого Отця, перші плоди його жнив. Усі, хто пожирав її, зазнали провини; лихо спіткало їх, — каже наш Отець.

⁴Слухайте слово нашого Отця, доме Якова, і всі роди дому Ізраїля.

⁵Так говорить наш Отець: Яку неправду знайшли в мені ваші предки, що віддалилися від мене, ганяючись за нікчемними ідолами й самі стали нікчемними?

⁶Не питали вони: «Де наш Отець, що вивів нас із землі єгипетської, що вів нас через пустелю, через землю пустищ і проваль, землю посухи й густої темряви, землю, якою ніхто не проходить і де ніхто не живе?» ⁷І привів Я вас у край родючий, щоб ви їли його плоди й добро його. Та ви прийшли й занечистили мою землю, а спадщину мою зробили гидотою. ⁸Священники не питали: «Де наш Отець?» Ті, що тримали закон, не знали мене; пастирі збунтувалися проти мене; пророки пророкували іменем Ваала й пішли за тим, що нікчемне. ⁹Тому Я ще позиваюся з вами, — каже наш Отець, — і з дітьми дітей ваших позиватимуся. ¹⁰Перейдіть на береги Кіпру й подивіться; пошліть до Кедару й пригляньтеся пильно; погляньте, чи бувало колись таке: ¹¹Чи змінив коли-небудь який народ своїх богів, хоч вони й зовсім не боги? А мій народ проміняв свою славу на те, що нікчемне. ¹²Жахніться цього, небеса; здригніться, сповніться великого жаху, — каже наш Отець. ¹³Бо мій народ учинив два лиха: покинули мене, джерело живої води, і викопали собі водойми — водойми розбиті, що не втримають води. ^b b v13 Наш Отець називає себе джерелом живої води; згодом Ісус пропонував цю саму живу воду всім, хто приходить до нього (Івана 4:14; 7:38).

¹⁴Хіба Ізраїль раб? Хіба він народжений невільником? Чому ж тоді він став здобиччю? ¹⁵Молоді леви рикали на нього, гучно ревли. Вони обернули його землю на пустку; його міста спалені й безлюдні. ¹⁶До того ж мужі Мемфіса й Тахпанхеса оголили маківку голови твоєї. ^c c v16 Поголена чи оголена голова була в стародавньому світі ознакою цілковитої поразки й приниження. ¹⁷Хіба не сама ти накликала це на себе, покинувши свого Отця, що вів тебе дорогою? ¹⁸А тепер нащо тобі йти до Єгипту, щоб пити воду з Нілу? Нащо йти до Ассирії, щоб пити воду з Євфрату? ¹⁹Власне зло твоє покарає тебе, і відступництво твоє докорить тобі. Тож знай і дивись, як це зло й гірко — покинути свого Отця; немає в тобі страху передо мною, — каже Отець небесних воїнств. ²⁰Давно вже зламав Я ярмо твоє й розірвав твої пута, але ти сказала: «Не служитиму!» Справді, на кожному високому пагорбі й під кожним гіллястим деревом ти лягала, мов блудниця. ²¹Я посадив тебе добірною виноградною лозою, з насіння цілком надійного. Як же ти обернулася проти мене на зіпсовану, дику лозу? ²²Хоч би ти вмилася лугом і взяла багато мила, пляма твоєї провини все одно переді мною, — каже Владичний Отець.

²³Як можеш ти казати: «Я не занечищена; я не ходила за Ваалами»? Поглянь на свою путь у долині; подумай, що ти накоїла, — молода верблюдиця, що неспокійно бігає туди-сюди, ²⁴дика ослиця, звична до пустелі, що в жадобі своїй нюхає вітер, — хто стримає її, коли вона в тічці? Ті, що прагнуть її, не мусять утомлювати себе пошуками; як настане пора, то знайдуть її. ²⁵Стримайся, поки ноги твої не збилися й горло твоє не пересохло. Але ти сказала: «Марна річ! Ні, бо я люблю чужинців і за ними піду.» ²⁶Як осоромлюється злодій, коли його спіймають, так осоромлений дім Ізраїля — вони, їхні царі, їхні вельможі, їхні священники і їхні пророки, ²⁷що кажуть дереву: «Ти мій батько», а каменю: «Ти мене породив». Бо вони обернулися спиною до мене, а не обличчям до мене. Та в час свого лиха вони кричать: «Устань і спаси нас!» ^d d v27 Називати різьблене дерево «моїм батьком» — це трагічна підробка справжніх взаємин: відвернення від істинного Отця, який створив їх, до неживих речей, які створити не можуть. ²⁸А де ж боги, яких ти наробила собі? Нехай устануть, якщо можуть спасти тебе в час твого лиха; бо скільки в тебе міст, стільки й богів, Юдо. ²⁹Чого ви позиваєтеся зі мною? Усі ви збунтувалися проти мене, — каже наш Отець. ³⁰Надаремно бив Я дітей ваших — вони не прийняли напоумлення. Ваш власний меч пожер ваших пророків, наче лютий лев. ³¹О роде, зважте на слово нашого Отця: Чи був Я пустелею для Ізраїлю, чи землею густої темряви? Чому ж мій народ каже: «Ми вільні блукати; більше не прийдемо до тебе»? ³²Чи забуде дівчина свої прикраси, чи наречена свій весільний пояс? А мій народ забув мене вже безліч днів. ³³Як вправно ти вигадуєш шляхи, щоб гнатися за коханням! Ти навіть лихих жінок навчила своїх звичаїв. ³⁴На подолі твоєму знайдено кров невинних бідняків — хоч ти й не застала їх, коли вони вдиралися досередини. Та попри все це, ³⁵ти кажеш: «Я невинна; певно, його гнів відвернувся від мене». Та Я притягну тебе до суду за те, що кажеш: «Я не згрішила.» ³⁶Як легковажно ти знову й знову міняєш свій шлях! Осоромить тебе Єгипет, як осоромила тебе Ассирія. ³⁷І звідти ти вийдеш, поклавши руки на голову, бо наш Отець відкинув тих, на кого ти покладаєш надію, і не буде тобі від них добра.