Повторення Закону 32

32 ¹Слухайте, небеса, і я говоритиму; нехай почує земля слова моїх уст. ²Нехай моє вчення спаде, як дощ, а мова моя осяде, як роса, як лагідні дощі на ніжну траву, і як дощ на рослини, що ростуть. ³Бо я проголошу ім’я нашого Отця; віддайте велич нашому Отцеві! ⁴Скеля — наш Отець — досконале діло його, бо всі дороги його — справедливість. Наш Отець вірний і не чинить зла; праведний і справедливий він. ⁵Вони розбещено вчинили проти нього; вони вже не його діти, а пляма — рід лукавий і зіпсований. ⁶Чи так ви віддячуєте нашому Отцеві, народе нерозумний і безглуздий? Хіба не він Отець твій, що створив тебе, що вчинив тебе й утвердив тебе? ^a a v6 Тут Пісня каже прямо: наш Отець — це той, хто створив Ізраїль, учинив його та утвердив — суть того, ким він завжди був для своїх дітей. ⁷Згадай дні давні; роздумай над роками роду за родом. Запитай батька свого, і він розповість тобі, старійшин своїх, і вони пояснять. ⁸Коли Всевишній, наш Отець, дав народам спадщину їхню, коли розділив він людство, встановив межі народів за числом синів Ізраїля. ⁹Бо частка нашого Отця — народ його, Яків — відміряна спадщина його. ¹⁰Він знайшов його в землі пустельній, в ревучій пустельній глушині; оточив його, дбав про нього, беріг його, мов зіницю ока свого. ¹¹Як орел, що розворушує гніздо своє, що ширяє над пташенятами своїми, розпростер він крила свої та підхопив їх, несучи їх на крилах своїх. ¹²Сам наш Отець вів його, і не було з ним чужого бога. ¹³Він підніс його на висоти землі, і той їв плоди поля; годував його медом зі скелі, та олією з кременистого каменя. ¹⁴Масло з худоби та молоко з отари, з лоєм ягнят, баранів башанських і козлів, з добірним зерном пшениці — і ти пив шумливе вино, кров винограду. ¹⁵А Єшурун розжирів і брикатися став — ти розжирів, обважнів і загладшав — тоді покинув він нашого Отця, що створив його, і зневажив Скелю спасіння свого. ^b b v15 Єшурун — поетичне ім’я Ізраїля, що означає «праведний». ¹⁶Вони викликали в ньому ревнощі чужими богами; гнівили його гидотами своїми. ¹⁷Вони приносили жертви демонам, що не були Богом, богам, яких ніколи не знали, богам новим, що недавно з’явилися, яких батьки ваші ніколи не страшилися. ¹⁸Ти знехтував Скелю, що породила тебе, і забув ти нашого Отця, що дав тобі життя. ¹⁹Наш Отець побачив це й відкинув їх, через гнів, що викликали сини його та дочки його.

²⁰І сказав він: «Я сховаю обличчя своє від них; побачу, що станеться з ними, бо вони — рід розбещений, діти, в яких немає вірності.

²¹«Вони викликали в мені ревнощі тим, що не бог; гнівили мене нікчемними ідолами своїми. Тож я викличу в них ревнощі тими, хто не народ; розгніваю їх народом нерозумним. ²²Бо гнів мій запалив вогонь, що палає до глибин могили; він пожирає землю та врожай її і спалює основи гір. ²³Я нагромаджу лиха на них; вичерпаю стріли свої проти них. ²⁴Виснажені голодом, пожерті палючою пошестю і лютою згубою; нашлю на них зуби звірів, з отрутою тих, що повзають у поросі. ²⁵Ззовні меч нестиме смерть, а всередині — жах, і юнакові, і дівчині однаково, і немовляті при грудях, і старцеві сивоволосому. ²⁶Я сказав би: „Я порубаю їх на шматки; зітру пам’ять про них з-поміж людей“, ²⁷якби не боявся я глуму ворога, щоб противники їхні хибно не судили й не сказали: „Наша рука перемогла; не Бог учинив усе це“. ²⁸Бо вони — народ без мудрості, і немає в них розуму. ²⁹Якби ж мудрими були вони, то зрозуміли б це; побачили б кінець свій. ³⁰Як міг би один гнати тисячу, а двоє — змусити тікати десять тисяч, якби Скеля їхня не продала їх, і наш Отець не віддав їх? ³¹Бо скеля їхня не така, як Скеля наша; навіть вороги наші визнають це. ³²Бо виноград їхній — із лози содомської та з полів гоморських; грона їхні — грона отруйні, кетяги їхні — гіркі. ³³Вино їхнє — отрута зміїна, люта отрута гадюча.

³⁴«Хіба не збережено це в мене, запечатано в скарбницях моїх? ³⁵Правосуддя й відплата — мої, на час, коли посковзнеться нога їхня; бо близький день лиха їхнього, і погибель їхня спішить на них. ³⁶Бо наш Отець виправдає народ свій і змилосердиться над слугами своїми, коли побачить, що сила їхня вичерпалася і не лишилося нікого, ні раба, ні вільного. ³⁷Тоді скаже він: „Де боги їхні, скеля, в якій знаходили вони притулок, ³⁸що їли лій жертв їхніх та пили вино жертв їхніх литих? Нехай устануть і допоможуть вам; нехай будуть вам захистом!“ ³⁹Погляньте — я сам є він, і немає бога, крім мене. Я умертвляю і я оживляю; я вражаю і я зцілюю, і ніхто не визволить з руки моєї. ⁴⁰Бо підношу я руку свою до неба й промовляю: Як певно, що я живу вічно, ⁴¹коли нагострю я блискучий меч свій і візьме рука моя суд, вчиню правосуддя над противниками своїми і відплачу тим, хто ненавидить мене. ⁴²Я напою стріли свої кров’ю, і меч мій пожиратиме плоть — кров’ю вбитих та полонених, від довговолосих голів ворога».

⁴³Радійте, народи, з народом його, бо помститься він за кров дітей своїх і вчинить правосуддя над противниками своїми; очистить він землю свою та народ свій.

⁴⁴Мойсей прийшов і проказав усі слова цієї пісні перед народом, він та Ісус, син Навина. ⁴⁵А коли Мойсей скінчив промовляти всі ці слова до всього Ізраїля,

⁴⁶сказав він їм: «Прикладіть серця ваші до всіх цих слів, якими я свідчу вам сьогодні, щоб ви наказали дітям своїм берегти й виконувати всі слова цього закону. ⁴⁷Бо це не порожнє слово для вас — це життя ваше. Через це слово ви житимете довго в землі, яку ви переходите Йордан, щоб заволодіти нею».

Наш Отець кличе Мойсея додому

⁴⁸Того самого дня наш Отець промовив до Мойсея, кажучи:

⁴⁹«Зійди на цю гору Аварім, на гору Нево, що в Моаві навпроти Єрихона, і поглянь на Ханаан, який я даю народові Ізраїля у володіння. ⁵⁰Потім помри на горі, на яку сходиш, і долучися до народу свого, як помер Аарон, брат твій, на горі Гор і долучився до народу свого, ⁵¹бо ви зрадили мене серед синів Ізраїля біля вод Меріви-Кадес у пустелі Цін, бо не освятили ви мене серед синів Ізраїля. ⁵²Бо здалеку побачиш ти землю, але не ввійдеш до неї — до землі, яку я даю народові Ізраїля».