Йов 41

41 ¹«Чи витягнеш ти Левіафана гачком, чи придавиш йому язик мотузкою? ^a a v1 Левіафан — це велетенська неприборкувана морська істота, образ сили, якої не здолати жодній людині, але яку наш Отець тримає легко. ²Чи вкладеш мотузку йому в ніс, чи проколеш йому щелепу гачком? ³Чи буде він багато благати тебе? Чи говоритиме він до тебе лагідні слова? ⁴Чи укладе він з тобою заповіт, щоб ти взяв його собі за раба навіки? ⁵Чи будеш гратися з ним, немов із пташкою, чи прив’яжеш його на повідку для своїх дівчат? ⁶Чи торгуватимуться за нього купці? Чи поділять його між торговцями? ⁷Чи обсадиш його шкуру гарпунами, а голову — рибальськими острогами? ⁸Поклади на нього свою руку; згадай про битву — більше ти цього не зробиш. ⁹Марна будь-яка надія здолати його; сам лише його вигляд звалить тебе з ніг. ¹⁰Немає нікого настільки відважного, щоб його розбудити. Хто ж тоді здатен стати переді мною? ¹¹Хто виступив проти мене, щоб я мусив йому відплатити? Усе під цілим небом — моє. ^b b v11 Павло відлунює цей вірш — ніхто ніколи не дав нашому Отцеві нічого такого, щоб зробити його своїм боржником; усе вже належить йому (Римлян 11:35).

¹²«Не замовчу я про його члени, про його могутню силу й зграбну будову. ¹³Хто здере з нього верхній покрив, хто підступить до нього з подвійною вуздечкою? ¹⁴Хто відчинить двері його обличчя? Його зуби оточені жахом. ¹⁵Його спина — ряди щитів, міцно стулених, наче печаттю. ¹⁶Один так близько до одного, що й повітря не пройде поміж них. ¹⁷Вони з’єднані один з одним; тримаються разом, і їх не роз’єднати. ¹⁸Його чхання спалахує світлом, а очі його — наче повіки світанку. ^c c v18 «Повіки світанку» — це єврейський образ червонуватого мерехтіння першого світла: його очі багряно сяють, наче вогняний схід сонця. ¹⁹З його пащі виходять палаючі смолоскипи, вилітають вогняні іскри. ²⁰З його ніздрів валить дим, наче з киплячого казана над палаючим очеретом. ²¹Його подих розпалює вугілля, і полум’я вихоплюється з його пащі. ²²У його шиї живе сила, і жах танцює перед ним. ²³Складки його плоті злиплися, міцно вилиті на ньому й непорушні. ²⁴Його серце тверде, мов камінь, тверде, як нижній жорновий камінь. ²⁵Коли він підводиться, лякаються могутні; від гуркоту вони не тямлять себе. ²⁶Хоч меч і дістане його, та не встоїть — ні спис, ні дротик, ні ратище. ²⁷Залізо він вважає за солому, а бронзу — за гниле дерево. ²⁸Стріла не змусить його втікати; каміння з пращі стає для нього половою. ²⁹Палиці він має за полову; він сміється з дзенькоту ратища. ³⁰Його черево — наче гострі черепки; він розпластується по багнюці, мов молотильна дошка. ^d d v30 Молотильна дошка — це дошка, всаджена гострим камінням, яку тягли по зерну; черево Левіафана залишає такий самий роз’ятрений слід. ³¹Глибінь він змушує кипіти, мов казан; море він збурює, наче казан з мастю, що вирує. ³²Позаду себе він лишає сяйливий слід; здається, ніби безодня посивіла. ³³Немає на землі нічого подібного до нього — створіння, зроблене без страху. ³⁴Він дивиться згори на все високе; він цар над усіма гордими.»