Йов 10

10 ¹«Я зненавидів власне життя. Дам волю своїй скарзі; говоритиму з гіркоти своєї душі. ²Скажу Богові: Не засуджуй мене; дай мені знати, чому ти зі мною сперечаєшся. ³Чи до вподоби тобі гнобити, зневажати створіння своїх рук, тоді як ти всміхаєшся до задумів нечестивих? ⁴Чи маєш ти тілесні очі? Чи бачиш ти так, як бачить смертний? ⁵Хіба твої дні — як дні смертного, чи твої роки — як роки людини, ⁶що ти вишукуєш мою провину й вистежуєш мій гріх, ⁷хоч ти знаєш, що я не винний, і немає нікого, хто визволив би мене з твоєї руки?

⁸«Твої руки виліпили мене й створили, кожну частину мене, а тепер ти обертаєшся і знищуєш мене. ⁹Згадай, що ти виліпив мене, наче глину. Невже тепер повернеш мене в порох? ¹⁰Хіба не ти вилив мене, наче молоко, і згустив мене, наче сир, ¹¹зодягнув мене шкірою й тілом, і сплів мене з кісток і жил? ¹²Ти дарував мені життя й незмінну любов, і твоя турбота оберігала мій дух.

¹³«Та все це ти приховав у своєму серці, і я знаю, що такий був твій задум: ¹⁴якби я згрішив, ти стежив би за мною і не звільнив би мене від моєї провини. ¹⁵Якщо я винний — горе мені! А якщо навіть невинний, не можу підвести голови — я переповнений соромом, просякнутий своїм стражданням. ¹⁶Якщо підведу голову високо, ти полюєш на мене, наче на лева, і знову твориш дива проти мене. ¹⁷Ти приводиш нових свідків проти мене і виливаєш на мене дедалі більше свого гніву; хвиля за хвилею лиха нападає на мене.

¹⁸«Навіщо ж ти вивів мене з утроби? Краще б я помер, перш ніж мене побачило чиєсь око. ¹⁹Був би я, наче мене ніколи й не було, перенесений просто з утроби до могили. ²⁰Хіба не короткі мої дні? Відвернися від мене, залиш мене самого, щоб я мав хвилину втіхи, ²¹перш ніж піду в місце, звідки нема вороття, у землю темряви й глибокої тіні, ²²у землю мороку, наче найглибша ніч, глибокої тіні й безладу, де навіть світло — наче темрява.»