Йов 9

9 ¹Тоді Йов відповів: ²«Справді, я знаю, що це так. Але як може смертний бути праведним перед Богом? ³Якби хтось захотів сперечатися з ним, не зміг би відповісти йому ані разу з тисячі. ⁴Він мудрий серцем і могутній силою — хто колись повставав проти нього і залишився неушкодженим? ⁵Він пересуває гори, а вони й не відають, перевертаючи їх у своєму гніві. ⁶Він зрушує землю з її місця, і стовпи її дрижать. ⁷Він наказує сонцю, і воно не сходить; він запечатує зорі. ⁸Він один розпростер небеса і топче морські хвилі. ⁹Він створив Воза, Оріона й Волосожар і сузір'я південного неба. ¹⁰Він творить великі діла, незбагненні, дивовижні, незліченні. ¹¹Ось — він проходить повз мене, і я не бачу його; він рухається далі, але я не помічаю його. ¹²Якщо він вихоплює, хто може повернути його назад? Хто скаже йому: „Що ти робиш?“ ¹³Бог не відверне свого гніву; під ним лежали розчавлені помічники морського чудовиська Рагава. ^a a v13 Рагав тут — не жінка з Єрихона, а давнє ім'я морського чудовиська хаосу — поетичний образ будь-якої сили, що противиться Богові. ¹⁴Наскільки ж менше можу я відповісти йому чи дібрати слова, щоб сперечатися з ним? ¹⁵Навіть якби я мав рацію, не зміг би відповісти йому; я міг би лише благати свого судді про милість. ¹⁶Якби я покликав, і він відповів мені, я не повірив би, що він слухає мій голос. ¹⁷Бо він розчавлює мене бурею і без причини примножує мої рани. ¹⁸Він не дає мені перевести подих, а наповнює мене гіркотою. ¹⁹Якщо йдеться про силу, то він — могутній! А якщо йдеться про правосуддя, хто може викликати його до суду? ²⁰Навіть якби я мав рацію, мої власні уста засудили б мене; навіть якби я був невинний, вони виставили б мене неправим. ²¹Я невинний; я вже не дбаю про себе; я зневажаю своє життя. ²²Усе одно; тому я кажу: він знищує і невинного, і нечестивого. ²³Коли раптове лихо приносить смерть, він глузує з розпачу невинних. ²⁴Земля віддана в руки нечестивих; він затуляє очі її суддям. Якщо не він, то хто? ²⁵Мої дні швидші за бігуна; вони тікають, не бачачи добра. ²⁶Вони проносяться, мов очеретяні човни, мов орел, що кидається на здобич. ²⁷Якщо я скажу: „Забуду свою скаргу, відкину похмурий вираз обличчя і повеселішаю“, ²⁸я жахаюся всіх своїх страждань, бо знаю, що ти не визнаєш мене невинним. ²⁹Мене буде засуджено; то навіщо мені марно трудитися? ³⁰Якби я вмився снігом і очистив свої руки лугом, ³¹ти все одно занурив би мене в яму, і моя власна одежа гидувала б мною. ³²Бо він не людина, як я, щоб я міг відповісти йому, щоб разом стати перед судом. ³³Немає посередника між нами, який поклав би свою руку на нас обох. ^b b v33 Йов тужить за тим, хто міг би стати між ним і Богом, — за посередником, що поклав би руку на обох. Це прагнення знаходить відповідь в Ісусі, єдиному посереднику між Богом і людьми (1 Тим. 2:5). ³⁴Нехай він забере від мене свій жезл, і нехай жах перед ним більше не лякає мене. ³⁵Тоді я говорив би, не боячись його; та оскільки це не так, я не вільний це робити.»